Чотири роки турботи і підтримки: як у Львові допомагають «незламним матусям» віднайти спокій через війну та повернути відчуття дому

За весь час роботи центру майже 150 жінок і дітей знайшли у ньому прихисток та опіку. Зараз тут мешкають 6 матерів, 12 дітей та одна бабуся. Як живуть «незламні матусі» у центрі, аналогів якому немає в Україні — читайте у нашому матеріалі.

У Центрі матері та дитини, що на вулиці Над Джерелом, 1, пахне гречкою та свіжозвареним супом. На просторій кухні «незламні матусі» Ірина та Катерина готують обід для своїх дітей.

«У мене якраз доварюється рисовий суп, бо каструлю борщу діти вже з'їли. Вчора були макарони з м'ясом, тепер дітям треба супчику», — усміхається Ірина Онищенко.

Майже два роки тому вона приїхала до Львова разом з трьома дітьми та мамою. Її чоловік зник безвісти на війні. Родина пережила окупацію Херсона, а після звільнення міста залишилася без води, газу і світла. Через постійні обстріли відновити комунальні послуги було неможливо. Саме тоді Ірина чекала на народження четвертої дитини і зрозуміла: потрібно шукати більш безпечне місце для життя.

«Коли ми жили у Херсоні, я боялася постійних обстрілів. А коли їхала до Львова — боялася невідомості. Не знала, куди їду, які тут люди, що нас чекає. Але Львів зустрів дуже гостинно. Після приїзду нас одразу нагодували смачною їжею, показали нашу кімнату, кухню, розповіли, де можна попрати, висушити одяг, де тут дитячий майданчик та ігрова кімната. Я відчула, що про нас подбали», — згадує жінка.

Разом із мамою та дітьми Ірина безкоштовно проживає у сучасному модульному будинку. Продукти купує самостійно, а волонтери та благодійні організації не часто, та все ж допомагають засобами гігієни, іграшками та продуктами тривалого зберігання.

«Львів — гарне місто. Ми вже звикли до нього. Двоє старших дітей — Соломія і Дарія — ходять в садочок, а меншенькі Мирослав і Крістюша зі мною залишаються. Мій звичайний день у центрі проходить у приємних клопотах: діти прокинулися, гуртом пішли зубки чистити, далі веду старших у садочок, готую їсти, потім кладу одяг прати, прибираю у кімнаті, а коли забираю дітей зі садочку, то всі разом йдемо гуляти», — розповідає «незламна матуся».

Наймолодшій донечці Крістіні незабаром виповниться три роки, тож родина вже готується до нового етапу у житті.

«Коли ми сюди приїхали, мене одразу попередили, що ми зможемо тут проживати, допоки найменшій не виповниться три роки. Крістюші скоро три, тож я почала шукати місто, де б ми змогли орендувати житло. У Львові ціни „кусаються“, а самій оплачувати оренду мені не під силу.

Як буде далі — мені складно загадувати, можливо, у Львові нам запропонують альтернативне помешкання, бо все ж таки четверо дітей. Але я вдячна за цей час, який ми прожили тут у спокої», — каже Ірина.

Ще одна «незламна матуся» з Херсона Катерина Храмова теж вже два роки мешкає зі сином у модульному містечку. До Львова вона приїхала із піврічним Сергійком, маючи лише коробку з речами та 500 гривень у кишені.

«Мене зустріли на вокзалі, допомогли привезти речі. Коли я вперше зайшла до центру, була вражена умовами. Це не зрівняти з тим центром, де ми жили раніше. Тут затишна кімната, велика кухня — є все необхідне для життя. Я навіть не очікувала, що тут навіть будуть дитячі засоби догляду — шампунь, олійка. А вже наступного дня мені привезли велику коробку з продуктами.

Якщо виникають якісь питання чи потреби, завжди можна звернутися до адміністраторки сестри Андреї — вона допоможе», — розповідає Катерина.

У Херсоні жінка щодня жила під обстрілами. Після того як снаряд влучив у сусідню кімнату будинку, вона вирішила більше не ризикувати життям — своїм та маленького сина.

«Найважче було звикнути до тиші. Спочатку я лякалася кожного гучного звуку. Якщо десь нагорі бігали діти чи щось падало, мені здавалося, що це знову вибух», — зізнається вона.

За словами адміністраторки центру сестри Андреї, майже кожна жінка приїжджає сюди виснаженою, наляканою і розгубленою. Проте вже за місяць-два, відчувши підтримку й турботу, вони знову починають посміхатися. До них повертаються відчуття безпеки та внутрішнього спокою, а разом із ними — сили будувати життя заново.

«До прикладу, родина Ірини приїхала до нас практично лише з кількома пакетами речей. Вони були у дуже важкому психологічному стані. Старша донька Соломія після пережитого перестала говорити, а сама Ірина майже пів року не виходила з кімнати. Але поступово, коли вони відчули безпеку, турботу та підтримку, усе почало змінюватися. Соломія знову заговорила, Ірина відкрилася і почала більше спілкуватися з іншими матусями. Дітей дуже хвалять у садочку. Для нас це найбільша радість — бачити, як сім'ї повертаються до життя», — говорить сестра Андрея.

Жінки тут не просто мешкають: вони створюють дружню спільноту, разом долають труднощі, підтримують одна одну в побуті і виховують дітей.

«Більшість жінок у центрі займається вихованням дітей, але є й такі, що вже працюють. Наприклад, одна матуся народила дитинку і вже через місяць вийшла на роботу, де раніше працювала. Щоранку з візочком вона йде на роботу, бо їй там подобається», — розповідає адміністраторка.

Центр матері та дитини «Незламні матусі» розташований у парковій зоні поблизу Тракту Глинянського. Цю локацію обрали не випадково, адже тут спокійно і затишно, і це місце найкраще підходить для життя з малими дітками, — наголошує керівник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Володимир Фридрак.

Навколо модульних будинків облаштовано впорядковану територію з дитячим майданчиком, вуличними меблями, оглядовою зоною та пішохідними доріжками, що ведуть до озера.

«Головне завдання центру „Незламні матусі“ — дати жінкам відчуття безпеки та дому. Насправді це більше, ніж просто прихисток. Це місце, де жінки, які через війну були змушені покинути свої домівки, можуть підготуватися до народження дитини або прожити перші етапи материнства в комфортних і гідних умовах. Ми прагнули створити атмосферу, максимально наближену до сімейної. Саме тому ця локація ідеально підходить для прогулянок з дітьми, відновлення сил і турботи про ментальне здоров’я», — говорить Володимир Фридрак.

За його словами, внутрішньо переміщені жінки та їхні діти отримують тут не лише тимчасове житло, а й соціальну та психологічну підтримку. Для них організовують різноманітні заходи, а дітей залучають до таборування. Усе це допомагає якнайкраще адаптуватися до життя в громаді.

«Для нас дуже важливо, щоб після трьох років перебування в Центрі жінки не шукали інший прихисток, а успішно інтегрувалися в громаду, знайшли своє місце тут, житло та можливості для самостійного життя. Для цього кожна дитина, яка досягла двох років і живе у центрі, може ходити в садочок. Мама в цей час має можливість працевлаштуватися, рік вже працювати, проживаючи в „Незламних матусях“, і планувати своє подальше життя.

Ми дуже радіємо з того, що в основному жінки, які перебували в „Незламних матусях“, або орендують житло, або повертаються у свої домівки, або хтось має можливість придбати своє помешкання. Тобто вони не йдуть в місця, де компактно проживають внутрішньо переміщені особи, а шукають своє місце і інтегровуються в громаду», — додає Володимир Фридрак.

Сьогодні більшість мешканок центру мріють лише про одне — повернутися додому. Хоча добре розуміють: поки що повертатися — просто нікуди. Та поки війна не дозволяє здійснити цю мрію, у Львові вони знайшли місце, де можуть відчути безпеку, турботу й підтримку, щоб знову повірити у себе.

Нагадаємо, Центр матері та дитини «Незламні матусі» відкрили у Львові в липні 2022 року для вагітних жінок і матерів із маленькими дітьми, які рятувалися від війни. Аналогів такому простору в Україні немає.

Комплекс складається з двох сучасних двоповерхових будинків, зведених із застосуванням екологічних дерев'яних конструкцій. Одночасно центр може прийняти до 100 людей. Житло облаштоване всім необхідним для комфорту матерів із малюками: спальними кімнатами, кухнями, пральнями, дитячими ігровими зонами. Цей проєкт реалізований за підтримки Товариства Червоного Хреста і є важливою частиною екосистеми медичної та психологічної реабілітації у Львові.