«Діти приходять до нас різними шляхами, головне обрати свій»: історія батьків-усиновлювачів
Саме так зробили Степан та Олена (зважаючи на таємницю усиновлення імена батьків змінено) — подружжя з Львівської громади, які кілька тижнів тому стали татом і мамою одразу для трьох діток: п’ятирічної дівчинки, її трирічної сестрички і дворічного малюка. Діти — рідні між собою.
Спершу вони перебували у закладах, а згодом — в одному з дитячих будинків сімейного типу. Там вони отримали першу турботу та тепло родинного життя. І саме звідти їх прийняли нові батьки — Олена і Степан.
«Мій чоловік завжди знав, що усиновить дитину. Він навчався у школі-інтернаті і ще тоді пообіцяв собі, що неодмінно стане батьком для тих, кого поки нема кому обійняти», — розповідає Олена.
Її шлях до цього рішення був іншим — жінка прийшла до ідеї усиновлення у свідомому віці.
Після весілля подружжя було переконане: у їхній родині точно буде усиновлена дитина. Але планували це після народження біологічних дітей. Та життя внесло свої корективи.
«Біологічних дітей у нас немає. Але ми не стали чекати. Ми вирішили — будемо народжувати серцем», — каже Олена.
Пара звернулась у «Службу в справах дітей», де їм усе детально пояснили, розказали. Степан та Олена зібрали документи, пройшли навчання і стали в чергу.
«Ми хвилювались, адже у черзі усиновлювачів були приблизно двадцятими. Здавалось, усе станеться ще не скоро. Але один телефонний дзвінок із «Служби у справах дітей» змінив наше життя», — ділиться жінка.
Це був дзвінок із пропозицією познайомитися з трьома маленькими дітками. Олена й Степан не вагалися.
«Знайомство було трепетним і хвилюючим, але ми одразу відчули — вони наші, так наче були знайомими усе життя.
Звісно ж, ми хвилювались — чи впораємось, адже їх троє. Але з перших днів нас підтримали рідні. Бабусі й уся родина одразу прийняли малюків як рідних онуків, а друзі стали надійною опорою.
Я особисто дуже переживала за повітряні тривоги. Діти маленькі, часто тривоги вночі — як пояснити їм усе це? Але на практиці все виявилось значно простішим, ніж у моїй уяві. Вони чемно спускаються в укриття, ми обіймаємось. Роблю усе, щоб вони не стресували.
Зарза життя наповнилося новими звичками: ранковим приготуванням їжі, спільними прогулянками в парку, безкінечними «мамо, подивись!» і «тату, візьми на ручки».
Я вже не уявляю свого життя без них. Вони — наші найрідніші, найдорожчі. Просто наші. Ми не дали їм життя, але ми стали для них найріднішими у житті. Діти приходять до нас різними шляхами, головне обрати свій», — ділиться Олена.
Для подружжя було важливо не просто взяти дітей під опіку, а саме усиновити: дати їм свої прізвище та опору. Водночас пара не приховує історії дітей і не планує цього робити в майбутньому.
«Ми будемо з ними відвертими. Вони знатимуть, що народжені серцем, і якщо виростуть і захочуть шукати біологічну маму — ми підтримаємо їх у цьому», — зазначає жінка.
Діти, які стали рідними для подружжя, 9 місяців були у одному із ДБСТ громади. За словами батька-вихователя Івана Короля, відпускати у родину їх було легко, бо відпускали їх до мами і тата.
«До того як стати батьками-вихователями ми були патронатною родиною і ми навчились відпускати. Для нас з дружиною пріоритет № 1 — це усиновлення. Адже у ДБСТ дитина досягає певного віку та виходить. Так відносини підтримуються, є опора, проте це не усиновлення. Усиновлені діти мають батьків свій дім, своє коріння свою родину і це назавжди. Зараз у нас ще троє дітей, яких можуть усиновити, ми готові до цього і будемо щасливими.
Якщо говорити про історію тих трьох дітей, яких усиновила Олена зі Степаном, то це одразу було зрозуміло, що це родина, яка просто чекала часу, щоб зустрітись. Ми допомогли. Були деякий час для дітей домом і передали їх у руки найдорожчих — що може бути краще? Радіємо за них. Нехай так буде у кожної дитини, яка чекає», — каже Іван.
«Усиновлення — це найкраща форма сімейного влаштування для дитини, яка залишилася без батьківського піклування. Це не просто юридична процедура — це глибокий акт любові, відповідальності та безумовної відданості. Ми щодня працюємо над тим, щоб якомога більше дітей знайшли свою родину, адже мама і тато — це не на деякий час, а на все життя. Саме в родині, де панує тепло, турбота та підтримка, дитина може відчути себе по-справжньому потрібною, захищеною і щасливою. Наша ціль — щоб кожна дитина мала можливість вирости в атмосфері любові та родинного затишку», — наголошує керівник управління «Служба у справах дітей» Володимир Фридрак.
Станом на сьогодні у Львові є 114 кандидатів в усиновлювачі та 114 дітей, які можуть бути усиновленими.
А також — 320 сімей, у яких зростає 401 усиновлена дитина. З початку року та до сьогодні у місті всиновлено 23 дитини.
Охочих подарувати дітям родинне тепло запрошують звертатися в управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради за телефоном: +38 (032) 297−58−83.