«Люди тут дуже добрі, всі різні і в кожного своя доля», - Анна, яка евакуювалась до Львова з Чугуєва
Анна втратила ногу внаслідок наїзду авто у 2015 році. Тоді ж дізналася, що вона вагітна і, попри вмовляння рідних і медиків, вирішила народити дитину. Напередодні війни родина жила звичайним життям: Анна ходила на роботу, син – в дитячий садочок. Але все змінилося в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року.
«Ми лягли спати, а прокинулись від дуже великого вибуху. Росіяни почали бомбити аеродроми. Аеродром, до речі, навпроти нас, але досить далеко. Була настільки велика ударна хвиля авіабомби, що я прокинулася, а в мене малий в повітрі. Я його спіймала, ми швидко зібрались. Може через те, що були чутки, що щось буде, тому якось на автоматі швидко зібралися. Обстрілювали дуже сильно, тому що у нас військове місто», - каже Анна Кухтей.
На роботу Анні сказали не виходити, адже снаряд міг прицільно влучити у адміністрацію. Кілька днів жінка з родиною переховувалися у будинку сусідів, спали на підлозі.
«В ніч з 24 на 25, ми тоді не знали, але йшли танки, гул стояв. В чатах нагнітали, що звідусіль находять. Це було так страшно, і всі мої сусіди, які поїхали на машинах з дітьми, потрапили в окупацію, тому що втікали ховатися в села, бо думали, що по містах будуть бити. Вони поїхали, а все пішло туди, в сторону Куп’янська. Вночі були бої, бо ми чули звуки, а зранку написали, що ЗСУ визволили Чугуїв. Ми побачили нашу техніку», - розповідає Анна.
У Генштабі про визволення Чугуєва повідомили 7 березня. Анна з сім’єю пробули в місті місяць після початку повномасштабного вторгнення. А далі виїхали на Полтавщину, звідти – на Закарпаття. Поселилися у селі Рокосово Хустського району. Там їм надали можливість жити у будинку при церкві. Місцеві допомагали сім’ї, а коли в Анни почалися проблеми з навчальним протезом, який їй тільки зробили у 2021 році, вона вирішила переїхати до міста.
Знайомі, які виїхали зі Львова за кордон, запропонували тимчасово пожити у квартирі у Львові, яку орендували, і родина погодилася. Згодом, коли зрозуміли, що оплачувати квартиру взимку не буде можливості, звернулися до міської ради, написали заяву у ЦНАПі і їх поселили у модульному містечку на Сихові. А потім Анні запропонували бути старшою поверху.
«Спершу – батьківський комітет, потім, як переїхали сюди, мені сказали, що я можу вийти на роботу дистанційно. Отже, тут на мене звалилася робота: маю і батьківський комітет, і роботу, і ще школа малого, син ходить в 90-ту школу поруч з містечком. Після переїзду в містечко, мені запропонували бути старшою поверху. Я відмовлялася тиждень. Бо в мене вже був певний об’єм роботи по бухгалтерії. Але погодилася. Страшного нічого немає, ми допомагаємо адміністрації спілкуватися з нашими мешканцями, стежимо за порядком. Люди тут дуже добрі, всі різні і в кожного своя доля, але хочеться, звісно, додому», - підсумовує Анна.