«Ми одразу відчули — це наша донечка»: історія подружжя, яке прийняло дитину у сім’ю
Рішення прийняти дитину у сім’ю визрівало поступово. Але для Ярослава воно було особливо близьким і зрозумілим.
«Я маю прийомних брата з сестрою, і для мене це рішення не було складним. У березні я пішов працювати у Львівський центр піклування про дітей і побачив, скільки дітей потребують любові. Ці діти не винні, що в них трапились ті чи інші життєві обставини, і як і всі, заслуговують на родину та на любов. Ми почали про це говорити й потроху збирати документи», — розповідає Ярослав.
«На навчаннях нам почали пояснювати різницю. Ми зрозуміли, що можемо взяти навіть дитину без статусу. Ми дослухались до тренерки Оксани на курсах, і в останній день переписали заяву з усиновлення на прийомну сім’ю», — ділиться Крістіна.
Реакція родини для подружжя стала важливою опорою. Батьки Ярослава повністю підтримали рішення, адже й самі мають досвід «народження серцем», і запевнили, що допоможуть усім, чим можуть.
У день, коли дівчинка вперше опинилася вдома, батьки Ярослава одразу приїхали знайомитися з онучкою. Старша донька Анна дорогою з садочка розповідала дідусю і бабусі: «У нас є тепер маленька ляля, її треба обійняти і поцілувати».
Анну, доньку подружжя, готували до появи сестрички заздалегідь — через розмови, приклади та дитячі історії.
«Я показувала їй фотографії діток, які чекають на родину, і пояснювала, що вони не мають ні тата, ні мами, але ми можемо подарувати їм родину. Спочатку вона сприймала це як казку, а потім питала: а як дітки без мами й тата? Давайте візьмемо», — розповідає жінка.
Момент знайомства з дівчинкою став переломним.
«Коли керівник Служби у справах дітей міста Володимир Богданович показав фотографію дівчинки, ми одразу відчули — це наша дитина. Він дуже нас підтримав і зараз підтримує.
А коли я побачила донечку наживо — розплакалась. Було лячно, бо вона така маленька, а ми для неї чужі. Але коли її дали мені на руки — сумнівів не залишилось», — згадує Крістіна.
Попри пораду подумати ще добу, рішення було вже прийняте серцем.
«Я вже чекала, коли ми зможемо її забрати, бо ж як вона там одна без нас», — додає жінка.
Сьогодні в родині кажуть: відчуття таке, ніби донечка була з ними завжди. До її приїзду готувалися заздалегідь — купували дитячу коляску, одяг, облаштовували простір.
Подружжя переконане: навчання — це обов’язковий етап для тих, хто думає про прийомну дитину.
«Навчання дає потужний поштовх, робить усе зрозумілим. І знайомство з іншими родинами — це неймовірний досвід», — каже Крістіна.
Своїй доньці Ярослав і Крістіна з самого початку планують чесно розповідати про шлях її появи в родині.
«Ми не хочемо, щоб у майбутньому це стало для неї травмою. Це частина її історії — історії любові», — підсумовують прийомні батьки.
«Це наша перша прийомна сім’я, створена у цьому році. Ми радіємо кожній такій родині, безмежно і всіляко підтримуємо їх. Звичайно, усиновлення є пріоритетна форма влаштування дитини, проте є діти, які не можуть бути усиновленими через те, що, до прикладу, їхні батьки можуть перебувати на окупованій території, у місцях позбавлення волі, хворіти, а родина і та любов, яку вона дає, необхідна кожній дитині. Прийомна сім’я для таких дітей — це шанс мати родину та не бути у стінах інституції», — каже керівник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Володимир Фридрак.
Нагадаємо, що у Львівській громаді функціонує 12 дитячих будинків сімейного типу, у яких зростає 86 дітей, а також є 26 прийомних сімей, у яких виховується 26 дітей.
Охочих подарувати дітям родинне тепло запрошують звертатися в управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради за номером телефону: +38 (032) 297−58−83.