Непокинуті у старості: як у центрі «Джерело» дбають про людей похилого віку

95-річна Ольга Хижа: 20 років я відчуваю, що комусь потрібна і захищена

«Я люблю природу, цей світ, людей, а особливо дітей, хоч своїх ніколи не мала. А завдяки працівникам центру “Джерело” у мене ще залишається надія на те, що, незважаючи на різні обставини, я ще комусь потрібна і кимось захищена», – розповідає 95-річна Ольга Хижа, яка народилася у Франції, згодом приїхала жити до Львова, і ось уже 20 років їй допомагають соціальні робітниці.

В однокімнатній квартирі на першому поверсі, де мешкає Ольга Йосипівна, дуже затишно. Жінка, вбрана у вишиванку, яку кілька років тому сама викроїла і вишила, переймається за свій зовнішній вигляд і перепитує, чи гарно виглядає. Одразу показує й інші свої вишиті вироби: ще одну сорочку уже не чорними, а синіми нитками, рушнички на образах, скатертину на столі. Трепетно розгортає родинні фотографії. На них зображені батьки, покійний чоловік, брати із сім’ями, племінники. Незважаючи на роки, жінка пам’ятає усе до деталей: роки народження, місце і час знимок, імена та прізвища людей на фото.

Народилась Ольга Йосипівна (дівоче прізвище Посівнич) у Франції, хоч батьки були українцями. Коли після хвороби помер батько, мати з двома дітьми (трирічною Олею і трохи старшим братом) залишились самі. Згодом жінка ще раз вийшла заміж і народила сина.

У 1935 році родина повернулась в Україну. Спочатку жили в селі, згодом Ольга Йосипівна перебралась до Львова. Розповідає, що тягу до міста мала завжди. За роки працювала і на полі, і на будівництві, а також у прядильні, меблевій фабриці та психоневрологічному диспансері.

Саме у Львові жінка познайомилась із на шість років старшим Василем, який працював секретарем у суді. Незабаром вони одружились, але дітей не мали. 28 років тому чоловік помер. Відтоді жінка самотня.

Ольга Йосипівна пригадує, як любила разом з чоловіком подорожувати. Любов до пізнання нового залишилась і після смерті чоловіка. Ще донедавна жінка могла сісти на потяг, доїхати у Київ, відвідати музеї, церкви і повернутись додому.

«Зараз можу прогулятись лише по Львову. Щодня ходжу до церкви неподалік. Або сідаю на тролейбус і їду до Собору Святого Юра. Дуже люблю той храм», – розповідає 95-річна жінка.

Не забуває стежити Ольга Йосипівна й за теперішніми подіями, які точаться в країні – для цього дивиться телебачення. Розмови про життя і політику обговорює із соціальними працівниками «Джерела». Вони приходять до Ольги Хижої вже упродовж 20 років. Першою жінку почала навідувати теперішня завідувачка Залізничного відділення соціальної допомоги вдома Філії допомоги вдома та соціальної адаптації центру «Джерело» Ольга Скеба. Із 2006 року соціальною робітницею є Марія Шавула. До сеньйорки вона навідується двічі на тиждень: у понеділок і четвер. Упродовж півтора-двох годин встигає прибрати у квартирі, купити продукти, допомогти в інших потребах та поговорити про життя, політику і церкву.

«Моя Марійка мені дуже допомагає: все помиє, гарно прибере, купить продукти, медикаменти. Як треба, то ходить зі мною у поліклініку чи оформляти субсидію. Недавно помила вікна, випрала фіранки, поміняла лампочку у люстрі», – розповідає далі жінка.

Соціальна робітниця Марія Шавула додає, що Ольга Йосипівна досі залишається активною: відвідує Центри дозвілля для літніх львів’ян, ходить на екскурсії в музеї. А ще користується іншими послугами, які надає центр «Джерело», зокрема взуттєвиком (ремонтують взуття), швеєю (ремонтують одяг), послугами перукаря.

87-річний Дмитро Вершигора: живу надією, що до мене прийде Іруня

Дмитро Вершигора, якому у серпні цього року виповниться 87 років, свою соціальну працівницю з центру «Джерело» Ірину Пивовар називає не інакше, як «моя Іруня» і «моя донечка».

«Іруня мені допомагає морально, духовно і фізично. Якби не вона, я б вже певно не жив. А так живу надією і радістю. Чекаю, коли вона знову до мене прийде. З вівторка чекаю четвергового дня, а з четверга знову чекаю на вівторок. Вона приносить мені радість, з нею можу поговорити на різні теми», – каже підполковник, колишній старший інспектор, ревізор фінансової служби Прикарпатського військового округу Дмитро Пилипович Вершигора.

Чоловік розповідає, що родом з Вінничини. Там навчався лише до сьомого класу, бо вже з восьмого його за неуспішність вигнали. Закінчивши у 1956 році училище механізації сільського господарства, спочатку працював трактористом, комбайнером у колгоспі. 20 серпня, на сам день народження, коли займався на полі, йому вручили повістку в армію. Увечері знайомі та родичі зробили проводи, а вже наступного дня він був у військкоматі. Спочатку юнака скерували у місто Козятин на Вінниччині, звідти у Житомир. Прослуживши кілька місяців, відправили у Брест, потім у Німеччину, де проходив службу три роки. Саме там чоловік зустрів красуню-дружину Ліду Миколаївну, яка була старша за Дмитра на сім років. Незабаром вони одружились і разом повернулись до Львова. Дітей у сім’ї не було.

Проте армія так чоловіка і не відпустила. Йому запропонували роботу у фінансовій службі казначейства. За успіхи і віддану працю призначили начальником фінансів медико-санітарного батальйону. У Львові Дмитро Пилипович служив у 259-й окремій стрілковій роті. Після закінчення фінансового технікуму працював фінансистом, отримав офіцерське звання.

У 1975 році, коли вийшов у відпустку, прийшла термінова телеграма. Викликало начальство, щоб повідомити, що скеровують на службу у Москву. А отримавши звання капітана, вже за місяць був у Гвінея Бісау, що на Заході Африки. Там очолив валютно-фінансову і адміністративно-фінансову службу апарату головного військового радника. Туди поїхав разом з дружиною, та вільного часу практично не було.

«В Африці доводилось працювати від самого ранку до пізнього вечора. Не тішила і погода: пів року йшли безупинно дощі, а ще пів року була сильна спека. Пробув там два роки, хоч пропонували більше», – розповідає Дмитро Пилипович.

Повернувшись до Львова, чоловік очолив інспекцію фінансової служби, що охоплювала 10 областей України. Згодом дослужився до звання майора.

Військову службу Дмитро Вершигора завершив у 50-річному віці, у грудні 1986 року. Та, навіть будучи на пенсії, не сидів, склавши руки. Ще 10 років він пропрацював бухгалтером у гаражному кооперативі.

Коли у Дмитра померла дружина (більше 25 років тому), про чоловіка певний час піклувались племінники, проте з ними стосунки не склались. Час від часу навідується сусідка, а двічі на тиждень, ось уже впродовж восьми років, допомагає соціальна робітниця з центру «Джерело».

У чоловіка інвалідність І групи. Із дому не виходить вже роками, пересувається лише по квартирі.

«У 2016 році, коли повертався додому з роботи, впав. Отримав перелом лівого стегна. Мені зробили операцію. Потім знову впав і знов перелом, але вже другого стегна. В обидві ноги вставили штирі, скоби. Відтоді я практично не пересуваюсь по квартирі, що вже казати про вулицю. Ще маю проблеми із зором: на одне око не бачу взагалі», – каже чоловік.

Про послуги соціальних працівників з центру «Джерело» дізнався випадково від сусідки, якій також надавали послугу. Першою і незамінною помічницею для Дмитра Пилиповича є Ірина Пивовар, яка крім нього, має ще одинадцять літніх підопічних. Чоловік відгукується, що вона дуже добра, чуйна, порядна, справедлива та енергійна жінка.

«Іруня не питає, що мені треба. Вона встає і все сама робить: то прибире, то їсти зготує, то пенсію зніме, то за комунальні послуги заплатить. Все знає і все вміє. А головне – порядна, усе записує в зошит, аж до копійки. Я їй довіряю», – додає він.

Сьогодні у квартирі Дмитра Вершигори Ірина варить бульйон. Час від часу приготувати може і сам підопічний, також напівфабрикати розігріває, як от голубці, млинці, пельмені.

У колишнього військового фінансиста у квартирі все чітко і на своїх місцях. Чоловік збирає вирізки зі старих газет з цікавими статтями чи замітками та слухає радіо, щоб бути у курсі всіх подій в країні. Каже, що, найімовірніше, війна в державі ще триватиме.

«Щоб не було війни, треба воля і бажання самих людей, керівництва. Справи в країні погані, державу грабують як можуть, а землі всіюють кулями, снарядами і мінами. Не треба давати Україну ображати, її треба захищати. Хто як може. Тоді перемога має бути за нами»,  – додав Дмитро Вершигора.

Щоб отримати послугу догляду вдома, жителям літнього віку та людям з інвалідністю старше 18 років, які не можуть обслуговувати себе самостійно, варто зателефонувати у контакт-центр для людей у складних життєвих обставинах за номерами: 097 400 22 88; 063 400 22 88, 066 400 22 88.

85-річна Ганна та 90-річна Марія: Життя без насильства

Однією з найрозповсюдженіших форм порушення прав людини є домашнє насильство. Агресію, приниження чи жорстоку поведінку вдома найчастіше відчувають жінки, діти, люди старшого віку. При тому, насильство буває різним: не лише сексуальне і фізичне, а й психологічне та економічне.

У центрі «Джерело» діє мобільна бригада соціальної та психологічної допомоги людям, що постраждали від домашнього насильства та/або за ознакою статі.

Кілька місяців тому «Джерела» у складних життєвих обставинах потрапила 85-річна Ганна. Маючи квартиру у Львові, жінка, здебільшого, мешкала у селі. До міста приїжджала не часто, лише у справах. За цей час у квартирі жив племінник – син рідної сестри Ганни.

«Я завжди знала, що маю свій куток у Львові. Але племіннику не сподобалось, що приїжджаю. Сказав, що винайме мені квартиру, а я погодилась. Посадив мене у машину і повіз. Ми проїхали за місто десь 10-15 кілометрів. Кажу йому, що передумала. Але вискакувати на ходу ж не буду. У заторі ми зупинились, то я взяла і вийшла», – розповідає жінка.

Коли пані Ганна повернулась до помешкання, двері ніхто не відчинив. Згодом з’ясувалось, що квартиру племінник продав.

За словами керівниці філії із запобігання та протидії домашньому насильству Тетяни Федорчак, у центр «Джерело» жінка потрапила після виклику поліції. Пані Ганні надали тимчасовий прихисток, консультації психолога, юриста, зараз триває підготовка документів на поселення у геріатричний пансіонат.

Наразі у тимчасовому притулку центру «Джерело» перебуває і 90-річна Марія. Жінка постраждала від домашнього насильства від рідної доньки, яка вживає алкоголь, має психічні і ментальні проблеми. Ситуація під контролем різних служб, адже донька періодично свою матір кривдила і била. Оскільки літня жінка не вважається самотньою, поселити у пансіонат для людей старшого віку її важко. Не хоче туди й сама пані Марія. Мріє доживати свого віку у власному помешканні.

«Люди старшого віку часто зазнають домашнього насильства чи знущання від рідних чи близьких. Боляче і прикро бачити, що це роблять ті, хто навпаки – мав би підтримувати і допомагати людям старшого віку. Зі свого боку сеньйори і сеньйорки залишаються все одно до них добрими. Наприклад, у ситуації з пані Ганною ми хотіли залучити медіацію, але сама бабуся відмовилась. Дуже часто трапляється так, що хоч близькі їм роблять шкоду в житті, самі вони проблем родичам створювати не хочуть», – каже Тетяна Федорчак.

Від усіх звернень щодо домашнього насильства, а їх з початку 2024 року було близько 1100, приблизно 20% стосуються людей похилого віку. Найчастіше насильство пов’язане з майном, коли сеньйори чи сеньйорки хочуть залишити своїм дітям, внукам чи племінникам квартиру, інше майно, а ті їх виганяють чи виписують.

Якщо ви, ваші близькі, родичі чи сусіди зазнали домашнього насильства, телефонуйте за безплатним номером мобільної бригади «Джерела» 0 800 307 305. Тут можна залишити відкрите чи анонімне звернення, а фахівці центру підкажуть, як діяти далі.

Фото центру «Джерело»