Переселенка з Донеччини навчає дітей англійської в модульному містечку у Львові (відео)

За фахом Інна – філологиня англійської мови. Понад 20 років навчала дітей у Костянтинівці – спершу у школі з поглибленим вивченням іноземних мов, а потім у місцевому технікумі. У травні цього року вона організувала для дітей модульного містечка заняття з англійської, які тривають і досі – двічі на тиждень.

«Зараз працювати у школі я морально не готова, тому вирішила допомагати таким чином – навчати дітей. Дуже подобається працювати з дітьми – вони такі щирі, часто непосидючі, їм все цікаво. Заняття відбуваються в різних форматах – все залежить від того, скільки дітей прийшло і якого віку. Якщо менші – їм цікавіше, коли вони бачать якісь мультфільми, вивчаємо пісеньки, віршики, граємося. Зі старшими вивчали пісеньку, слова, складали пазли. Ми ще і малюємо, і аплікації робимо – все залежить від обраної теми. Наприклад, влітку ми вивчали пісеньку про кавун і робили аплікацію, і дітям дуже подобалося», – розповідає Інна.

У своїх заняттях, крім традиційного підходу, використовує каністерапію – разом з Інною «навчає» дітей її собака Борис породи джек-рассел-тер'єр.

«Борис дуже комунікабельний песик, дуже любить гратися з людьми, дозволяє себе гладити, дуже чемний. Діти від нього в захваті. Взагалі каністерапія – це дуже популярний метод навчання, він використовується як модерновий підхід при навчанні – діти, контактуючи з тваринами, особливо із собаками, краще навчаються і запам’ятовують. Також це своєрідне відчуття дому, тому що у багатьох тут немає тваринки, але залишились там, удома», – пояснює Інна.

«Я вже у першому класі, а сюди вже другий раз прийшов на англійську. Я вже вивчив кольори, і цифри трохи. Маю вдома зошит і підручник з англійської мови. Подобається англійська мова тут», – ділиться враженнями від навчання шестирічний Ярослав.

Попри те, що вікові обмеження для занять від 6 до 10 років, навчаються і старші, і менші діти. Для занять викладачка шукала різні іграшки і каже, щоразу для зустрічі з дітьми готує план, але досить часто доводиться імпровізувати. А вже із жовтня планує навчати англійської і дорослих – вже сформована група, і є багато охочих.

Інна Юрченко евакуювалася до Львова торік у квітні. Саме в той день, коли вони виїжджали, росіяни обстріляли вокзал у Краматорську. Жінка каже, що вони теж мали їхати через Краматорськ, але, за збігом обставин, поїхали автобусом через Дніпро – і це їх врятувало.

«У Дніпрі провели три дні, і в цей час вирішували, куди далі. Тому що взяли речі, своїх собак і їхали у невідомість. У Дніпрі знайшли автобус, який їхав на Польщу через Львів. І всю дорогу ми вирішували, чи Польща, чи Львів, але вирішили залишатись у Львові, тому що син – в Україні. Із сусідами маємо зв'язок і знаємо, що були обстріли, прильоти майже кожного дня», – ділиться жінка.

Старший син Інни – пішов у військо добровольцем після того, як його товариша росіяни забрали у полон. Спершу хлопець служив у саперних військах, оскільки має технічну освіту. А пізніше перейшов служити у розвідку. Жінка каже, що як ніхто розуміє, що країну потрібно захищати. І дуже мріє повернутися до рідної оселі.

«Львів – прекрасне місто, культурне, тут інша атмосфера, і тут почуваєш себе в безпеці. Але, звісно, хочеться додому. Тільки як і коли – ми цього не знаємо», – додає Інна.

Відео для журналістів: https://fex.net/uk/s/lvxdy3k

відео Максима Гнипа для Львівської міської ради