Стала мамою-вихователькою для своїх братів та сестер: історія Інни Резнік

«Ще кілька місяців тому ми відзначали 10-річчя ДБСТ родини Гаращенко, у якому й зростала Інна. Подружжя Гаращенків розповіло мені про те, що прагнуть трансформуватись у прийомну сім’ю, натомість на своєму місці бачать одну із прийомних доньок, яка вже доросла та має власну сім’ю – Інну та її чоловіка Ярослава. Ми дуже багато говорили і з родиною Гаращенків, з психологами нашої команди та із самими кандидатами. Рішення приймали виважено, з урахуванням, насамперед, інтересів дітей, які зростають у цьому ДБСТ», — розповідає керівник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Володимир Фридрак.

Таке рішення прийняли не одразу, воно було обдуманим, каже чоловік Інни – Ярослав.

«Ще перед одруженням ми говорили про те, що мріємо мати велику сім’ю, ділились цими мріями з батьками-вихователями Інни, з якими у дуже гарних відносинах, постійно ходили в гості, святкували свята. Наша мрія здійснилась у такий спосіб. Пані Ганна та пан Купріян поділились з нами своїми планами і запитали, чи ми б не хотіли стати батьками-вихователями. Ми прийняли це рішення не одразу, воно було обдуманим», — розповідає Ярослав Резнік.

Інна Резнік каже, що це рішення було дуже природнім, наче саме так і мало бути.

«Для мене цей крок був якимось таким природнім, ніби так би і мало бути. Це ж мої брати і сестри, я тут виросла із своїх 17-ти років до 21 року, до цього я була під опікою. Знаю кожен куток цього помешкання, кожну дитину. То мій дім. Люблю їх і вони мене. Моє серце з ними було завжди», — ділиться Інна.

Ганна Гаращенко зізнається, що розуміли, що з часом доведеться прийняти таке рішення. Адже дітям потрібно багато уваги, часу та ресурсів, а з віком це стає важче робити.

«Ми знали і усвідомлювали, що рано чи пізно таке рішення доведеться прийняти, адже ми не вічні, а з віком здоров’я не міцнішає. Діти вимагають багато ресурсу та сил. Інна – наша дитина, бо в нас немає вихованців, у нас є тільки наші діти – найдорожчі. Ми її виховували з чоловіком, вкладаючи серце і душу, бачили, яка вона відповідальна, повна любові та жертовності. Згодом, коли вона вийшла заміж, побачили, який хороший у нас зять – наскільки дбайливий, розуміючий. І коли вони говорили про свої майбутні плани та мрії щодо великої родини, зрозуміли, що кращих батьків-вихователів і бути не може, інакше б ми не відважились на цей крок», — розповідає Ганна Гаращенко.

«Діти у ДБСТ прийняли таке трансформування емоційно, проте з великим розумінням, вони у нас молодці. І батьки, і ми з ними багато говорили, і говоримо. Ми дуже хвилювались, щоб дітям було комфортно, ніяким чином їх не травмувати. Як на мене, нам це вдалось», — наголошує Інна Резнік.

Подружжя Гаращенко із батьків-вихователів трансформується у прийомну сім’ю, продовжуючи дарувати свою турботу доньці Іринці, яка зростала у їхньому ДБСТ. У дівчинки, якій 15 глибока інвалідність, і вона потребує особливої опіки та уваги.

«Коли ми брали у нашу родину Іринку, ми ще тоді знали, що ця дитина наша назавжди. У нас було дуже багато непростих ситуацій, ми багато пройшли, бо у неї чимало проблем зі здоров’ям… І ще тоді пообіцяли собі, де б ми не були – доня всюди буде з нами», — розповідає пані Ганна.

«Пані Ганна та Купріян – дуже благородні люди. Вони залишились прийомними батьками, дбатимуть про Іринку. А ще, наскільки я знаю, постійно відвідують Інну та Ярослава з дітьми, підтримують і допомагають. Така історія за час моєї роботи вперше, але це дуже гарна історія, бо ми спілкувались, насамперед, з дітьми, і вони задоволені, у них немає ні питань, ні переживань, у їхньому житті відбулись зміни, та залишився їхній дім, їхні кімнати, а це дуже важливо. І важливо, що дбатимуть про них ті, кого вони знають, люблять та вже давно прийняли у своє серце», — каже Володимир Фридрак.

Інна та Ярослав дбають про семеро дітей, незабаром у подружжя буде поповнення, і їхній малюк стане восьмим. Найстаршій дитині родини – 18 років, наймолодшій – 12.

«В мене самого є троє молодших братів, я не жив сам у сім’ї і знаю, що таке багатодітність. Мої батьки дуже хвилювались, почувши про наше рішення, проте всіляко допомагають. Мама приїжджає, грається з малими, допомагає дружині на кухні. Ми тут, а значить маємо бути з цими дітьми», — каже Ярослав Резнік.

«Тут все гарно організовано, навіть не потрібно було налагоджувати ритм життя, я просто його знала, а навіть якщо чогось не знали, нам діти все говорять. Намагаємось долучити дітей до усіх процесів, дівчата охоче допомагають на кухні, хлопці змагаються хто ж вигуляє нашу собаку Багіру і радіють, що тепер у них є домашній улюбленець. А ще усі дуже чекають народження нашої малечі, вони дуже люблять малих дітей, уявіть яка я щаслива, у мене буде стільки помічників. Намагаємось зараз побудувати спільні традиції – перегляд фільмів, ігри настільні, щойно повернулись з відпочинку у Шацьку», — розповідає Інна.

«Я дуже хочу, щоб вони були просто щасливими дітьми та людьми. Робитимемо для цього усе, що від нас залежить. Вважаю це батьківство покликанням і намагатимусь робити усе, щоб бути для них гідним прикладом і міцною опорою», — говорить Ярослав Резнік.

Інна підсумовує: таке материнство – це покликання, бо без нього ніяк.

«Дарувати і любов, і серце, і емоції навіть тоді, коли ти втомлена чи тобі важко. Бо насправді важко не фізично, важко морально. Діти доросліші і кожен потребує поради, розмови, часу. Намагаюсь це все їм дати», — каже Інна Резнік.

Нагадаємо, у Львівській громаді діє 12 ДБСТ, у яких зростає 87 дітей, та 24 прийомні сім’ї, у яких виховується 28 дітей. Охочих подарувати дітям родинне тепло, запрошують звертатися в управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради за телефоном: +38 (032) 297−58−83.