«Ці люди проживають велике випробування»: отець Андрій Платош, адміністратор містечка для переселенців у Львові

«Новина про повномасштабне вторгнення спантеличила всіх, була якась невідомість. Спочатку було багато молитви, піст, благання Господа відвернути цю біду від нашого народу. Пізніше прийшла думка, чим ще, крім молитви, я можу допомагати… І ми записалися волонтерити в Центр гуманітарної допомоги на вул. Коперника, 17 – розвантажувати ТІR-и, які приїжджали з-за кордону з гуманітарною допомогою, і завантажувати їх на Схід, чи то для війська, чи для тамтешніх людей у зоні бойових дій. Потім здоров'я не дозволяло піднімати вантажі, почалися проблеми.
Літнє містечко на Сихові стало третім у Львові. Зараз воно законсервоване. Люди переселилися поруч у новозбудоване зимове містечко на Сихові.
У літньому містечку працював отець Андрій. Отці-салезіяни взяли відповідальність за харчування переселенців, шукали гуманітарну допомогу та надавали цим людям духовну опіку.
Спершу у містечку жили майже 300 вимушено переміщених українців, з них 115 дітей. Містечко вирішили назвати «Маріяполіс» на честь міста-мученика Маріуполя та щоб віддати містечко під покров Богородиці.
Для дітей і підлітків організовували літні табори в Карпатах, щоб вони могли оговтатися від жаху, оздоровитися. Найменші діти були з батьками, старшими опікувалися аніматори-волонтери.
«Їхня коронна пісня табору, яку вони постійно включали, бо була колонка – «У мене немає дому». Це вражаюча пісня. Вона постійно грала: і в кімнаті, і на вулиці. То був гімн чи крик душі», - згадує отець Андрій.
За час функціонування літнього містечка там народилися четверо дітей – три хлопчики і дівчинка. Двох матусь забирав з пологового будинку отець. Першого народженого хлопчика, сім'я якого приїхала з Донецької області, батьки вирішили назвати також Андрієм.
«Я просив їх не називати, але так якось сталося. Я їхав з мамою у кареті швидкої, бо її ввечері забрала швидка. Люди казали «ідіть-ідіть, бо почалися перейми», а я думаю, що я буду робити. Пані Олена сіла у карету швидкої, праворуч дверей якої стояв батько, і так як у них ще було двоє маленьких діточок, він сказав, що не зможе поїхати з дружиною, бо мусить залишитися з дітьми. Тоді я, що стояв ліворуч відкритих дверей швидкої, кажу: «поїду я». А і лікарка запитує: «А Ви хто будете?», а я відповідаю: «А я отець!». Лікарка каже, що нічого не розуміє. Довелося пояснювати і поїхати з Оленою», - пригадує випадок священник.
У пологовому допомагала лікарка на ім’я Тамара, вона опікувалася вагітними жінками з містечка.
«Я привіз пані Олену до приймальні і всі якось думали, що то моя дружина. Я чекав до першої години ночі, поки народилося дитятко, і всі питали, чи то першу дитину, чи другу ви народжуєте. Це було таке проживання духовного батьківства – бути якось причетним до народження цієї дитини, не знаю як це назвати. І ось мені прийшло повідомлення від лікарки: «Андрійко народився, все добре», а я думаю, чому Андрійком назвали, не зрозумів», - ділиться отець Андрій.
Отець Андрій каже, що люди, які евакуювалися до Львова з місць бойових дій, проживали великий біль та важкі випробування у житті.
«Є різні історії. Є родина, яка втратила єдину доньку на очах, мама отримала осколкові поранення і досі не може ходити. Іншому хлопцю відірвало ногу, коли вони втікали під обстрілами. Є хлопчик, який досі має у тілі осколки. А одній дівчинці зробили операцію - витягнули осколок, і вона показувала мені його на бинті», - каже отець.
Коли вже було готове нове зимове містечко, багатьом людям трохи важко було покидати містечко «Маріяполіс», адже воно уже стало для них рідним куточком. В одному модулі облаштували каплицю, де молилися за перемогу, за мир і спокій, проводили катехизацію. Цю традицію планують продовжити і в зимовому містечку.
На Різдво 18 вимушено переміщених українців з “Маріяполіса” організували гурт колядників. Зароблені гроші вирішили передати на потреби ЗСУ.
Довідка
Отцю Андрію Платошу – 51 рік. 12 років він жив у Італії, там навчався в університеті, здобув богословську та педагогічну освіту, адже салезіяни працюють з дітьми і молоддю.
Після навчання у 2004 році повернувся до України. 30 років тому став монахом та 20 років тому – священником. Служив 5 років екзорцистом Львівської архиєпархії.


