У Львові провели форум «Гідне довголіття: створення простору турботи»
На панелі «Економіка людяності» обговорили стійкі моделі фінансування геріатричного догляду та партнерства.
«Не буде ніколи ідеальних госпіталів, але що для вас внутрішньо відгукується, коли ви чуєте і уявляєте такий простір? І в першу чергу думайте про своїх рідних — куди би ви, якщо, наприклад, була така потреба, були готові віддати своїх батьків чи рідних, щоб вони в певний час були підтримані або пережили непрості періоди в житті. Маємо розуміти виклик, що нічого безкоштовного не існує. І коли йдеться про таку чутливу й необхідну для кожного з нас послугу, як догляд за людьми старшого віку, то якість завжди має свою ціну. Ті, хто досліджував сферу мистецтва й культури, знають, що оперний театр ніколи повністю не окупиться. Його потрібно збудувати, а вже тоді підтримувати його діяльність. Те саме стосується і центрів належного догляду. Спершу вони мають з’явитися, а вже потім функціонувати завдяки продуманій моделі утримання. Саме тому більшість таких центрів у світі не є безкоштовними», — Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова.
Томас Кергалл, старший технічний радник з питань охорони здоров'я та соціального забезпечення в Банку розвитку Ради Європи, розповів, які проекти мають великий шанс отримати фінансування.
«Для нас важлива належна підготовка проєкту, якщо ми говоримо про інфраструктурний проєкт, і також про проєкти, які стосуються соціальної допомоги, соціальних послуг. Ви маєте підійти до нашого банку з проєктом, який добре підготовлений, має чітке бачення роботи системи та належну стратегію на місцевому або національному рівні».
Водночас Гендиректор Другого медоб’єднання Львова Василь Трунквальтер наголосив про важливість співпраці з донорськими компаніями та міжнародними партнерами.
«Наше медобʼєднання є великим прикладом колаборації на міжнародному рівні, яка сприяє розширенню паліативної допомоги. Для подальшого розвитку паліативної допомоги в місті зараз розробляємо проєкт нового Центру паліативної допомоги для військовослужбовців та ветеранів, які потребують паліативної підтримки.
Наразі в межах проєкту планується створення спеціального відділення для ветеранів та міських мешканців, яке потребує додаткових площ. Ми в процесі розробки проєкту і пошуку донора. Для успішної реалізації нам необхідні нові корпуси та додаткове фінансування», — додав він.
Третій блок форуму був присвячений простору турботи. Дискутували про досвід громад з впровадження локальних кейсів та глобальних стандартів.
Важливим став досвід Швеції, яким поділилася Мона Фрьоберг керівниця підрозділу підтримуючих функцій у сфері догляду за людьми похилого віку м. Упсала.
«Наша система добробуту в місті Упсала базується на рівності та соціальній інклюзії і фінансується з бюджету. Іншими словами, ми надаємо підтримку незалежно від походження.
Система добробуту шведська будується на принципі, що всі люди мають право подати клопотання про допомогу та отримати індивідуальну оцінку їхніх потреб», — зазначила Мона Фрьоберг.
Мона також додала, що аби стати соціальним працівником у Швеції, ви повинні закінчити 3,5 роки освіти. Є чотири основні принципи, які стоять за системою у Швеції. Кожен має право на прозорий, чесний процес.
Валентина Бартошик Директор департаменту гуманітарної політики, поділилася кейсами турботи про літніх людей Львівської громади.
«Всі рішення у Львові народжуються з історій конкретних людей. І саме такий підхід працює. Коли команда вирішує конкретну життєву ситуацію, тоді рішення справді знаходить свою аудиторію і працює в громаді.
Наприклад, коли ми говорили про літніх самотніх людей під час блекаутів і постійних загроз, ми зрозуміли: місто навіть не знає всіх, хто може потребувати допомоги. Ми пробували шукати таких людей превентивно, щоб бути поруч у критичний момент. Але люди не дуже хочуть говорити про себе і не завжди готові приймати допомогу. І тут проблема не в намірах — проблема в довірі. Немає цього місточка довіри між людиною і системою.
Тому ми почали з простого — не з переліку послуг, а з розмови. Соціальні працівники приходили до людей не «оформляти допомогу», а говорити про життя: про родину, мрії, захоплення. Щоб людина відчула, що до неї прийшли не формально, а по-людськи. І саме так ми почали будувати довіру.
Другий великий виклик — це люди з інвалідністю та старші люди після травм чи важких станів, які потребують постійного догляду. Часто вони залишаються самотніми, бо рідні не можуть або не хочуть допомагати. Тому ми почали розвивати соціальний супровід прямо на базі медичних закладів, щоб людина отримувала не лише медичну, а й соціальну підтримку.
І третє — це догляд вдома та підтримане проживання. Ми розширюємо кількість працівників для догляду вдома, а також запускаємо платні послуги через міських надавачів, бо запит великий, а якісний догляд знайти непросто. Також у Львові ми відкрили будинок підтриманого проживання для людей з інвалідністю та людей, які потребують постійної підтримки.
Тому якщо коротко — сьогодні для нас ключове це: довіра, підтримка поруч із людиною і реальні послуги, які відповідають на конкретну життєву потребу».
«Сьогодні найбільший виклик війни — не фізичні рани. Найбільший виклик — ментальні наслідки, хвиля яких росте щодня. І на цю хвилю стає все менше відповідей, бо масштаб — колосальний.
Ми говоримо про літніх людей, але допомоги потребують і ті, кому 22, 28, 35. Люди, які залишилися самі: зі старенькою мамою, без підтримки, без родини, з дітьми за кордоном. Це вже сотні тисяч історій.
І саме тому ми раптом так багато говоримо про геріатричні центри, довголіття, підтримане проживання. Бо суспільство старіє — і це глобальна проблема. Але для України це ще й питання виживання, — зазначив лікар-психіатр, керівник напрямку ментального здоров’я Центру UNBROKEN.
Третій блок був присвячений дискусії про архітектурні концепції та сучасний підхід до об’ємно-просторових та планувальних рішень.
Архітектура загалом є дуже щедрою, коли ми говоримо про простір, світло. І також ми говоримо про те, що можемо адаптувати її під необхідну аудиторію, під необхідні речі для цієї аудиторії, під функції нашого тіла, нашого духу наприкінці життя.
Мартін Дюплантьє, провідний містопланувальник, голова французького бюро Martin Duplantier та ARCH4UA подає п'ять принципів.
Перший принцип — це те, щоби в певному просторі ми могли поєднати різні аудиторії. І не лише в межах певної будівлі, але також, щоб це відповідало і місту в цілому.
Другий принцип — це локація. Де розташований такий центр, як він буде інтегрований в середовище міста, це має відповідати містоплануванню, чи резиденти будуть мати доступ до тих послуг, які пропонує місто.
Третій принцип — це дизайн місця, де можна було б організувати природні зустрічі і для резидентів цього центру, і для інших мешканців міста.
Четвертий принцип — спільні простори не лише для того, щоб збиратися разом, але також і стимулювати — і психологічно, і фізично. І оце слово «стимуляція», «поштовх» зводиться до певних деталей, і ці деталі є дуже важливими.
І п'ятий принцип — це турбота і максимальний догляд, звичайно, за допомогою деталей не лише інтер'єру, але і екстер'єру.
Учасники форуму також підтримали спільну резолюцію, яку скерують до центральних органів влади для врахування під час формування державної політики у сфері довготривалого догляду та підтримки людей старшого віку. У документі йдеться про необхідність переходу від великих інтернатних закладів до сучасних моделей підтримки в громаді, розвитку мережі комплексних багатофункціональних центрів, які поєднуватимуть медичні, соціальні, реабілітаційні, освітні та психологічні послуги, а також про важливість інтеграції людей старшого віку у суспільне життя.
Окремий акцент зробили на розвитку партнерства між державою, громадами, бізнесом та міжнародними організаціями, підготовці фахових кадрів і створенні у Львові пілотної моделі муніципальних центрів для людей поважного віку.
