У Львові створили фотопроєкт, аби нагадати про красу і силу людей, які пережили травми війни

«П’ять історій людей уособлюють тисячі інших українців, які постраждали від російської агресії, та попри все, залишаються сильними. Через мистецтво фотографії прагнемо підкреслити, що, незважаючи на фізичні обмеження, ці люди демонструють неймовірну мужність, витривалість та внутрішню красу, що кожна людина заслуговує на повагу та визнання незалежно від життєвих обставин. Це нагадування, що за кожною історією війни стоїть особистість, яка заслуговує на увагу не через її травми, а через те, ким вона є», - наголошують у Центрі соціальної підтримки.

Валентина, 78 років, місто Бахмут Донецької області

Валентина разом з чоловіком до повномасштабного вторгнення займались сільським господарством. Тримали кіз, курей, поросят, гусей, крім цього мали ще великий город, на якому вирощували городину та садовину. Жінка обожнює собачок та котиків. Після смерті чоловіка у 2019 році Валентина жила одна в будинку. Вже під час вторгнення вона разом з сусідкою збирали крупи та готували каші для собак та котів, яких залишили їх власники, коли евакуйовувались. Крім цього Валентина піклувалась про старшу від неї на 10 років сусідку.

Так тривало до січня 2023 року. Валентина перебувала у своєму будинку під час чергового обстрілу міста росіянами та ніби відчувала, що потрібно вийти з нього.

«Як тільки вийшла, прилетіло прямо в будинок. Я не пам’ятаю, як опинилась за подвір’ям, біля широкого стовбура абрикоси. До мене підійшла сусідка, побачила, що нога висить на одній шкірі, одразу покликала жінку, яка працює медичною сестрою», - розповідає Валентина.

Жінка перемотала ногу, потім покликали наших військових, які евакуювали Валентину у найближче місто з лікарнею. Потім жінку перевезли у місто Дніпро, а звідти евакуаційним потягом у Львів. Після декількох місяців перебування у міській лікарні, Валентина з донькою поселились в інклюзивний будинок у модульному містечку.

Іван, 33 роки, місто Покровськ Донецької області

Іван з 19 років сумлінно працював шахтарем на рідній Донеччині. Хлопець обожнює спорт та у вільний від роботи час відвідував тренажерний зал. Вже під час повномасштабного вторгнення, навіть під час активізації бойових дій, чоловік не покинув своє ремесло і продовжував працювати в шахті.

Лютий 2023 року. Черговий обстріл міста росіянами.

«Я був на 5 поверсі будинку. Влучання в дім, і на мене завалився дах», - розповідає Іван.

Хлопця одразу доставили у міську лікарню, де надали первинну допомогу. Потім санітарною авіацією до міста Дніпра. Має оперування на хребті. За програмою лікування приїхав до Львова та одразу розпочалась програма активної реабілітації. Після цього Іван разом з мамою поселився в інклюзивний будинок у модульному містечку.

Хлопець пробує себе у різних напрямах, проходив навчання на барбера, але спорт посів важливе місце у житті. Іван вступив в БК «Львівські титани» – це баскетбольна команда на візках. Літом відбулось перше змагання, яке завершилось перемогою їхньої команди.

Інна, місто Красногорівка Донецької області

Інна за освітою пекар-кондитер та 13 років пропрацювала на хлібзаводі, 5 з них працювала старшою зміни. Останні роки перед повномасштабним вторгненням жінка мала власний бізнес – м’ясний магазин на місцевому ринку.

Липень 2023 року. Красногорівка – місто на лінії фронту.

«Ми з чоловіком вирішили трохи проїхатись та відпочити, бо його відпустили на декілька днів. Трохи від’їхали від міста і різко стався вибух», - розповідає Інна.

У жінки перелом двох ніг. Згодом евакуаційним потягом Інна приїхала до Львова у лікарню. Була там деякий час, але досі періодично відвідує лікарню, бо потрібна операція.

Інна поселилась в інклюзивний будинок у модульному містечку, з нетерпінням чекає свого одужання, адже хоче стати волонтеркою та допомагати нашим військовим.

Максим, 37 років, село Лупареве Миколаївської області

Максим за освітою кухар, до повномасштабного вторгнення працював і офіціантом, і кухарем, а також робив ремонти.

Квітень 2022 року. Атака російських безпілотників з Херсонської області на найближчі села.

«Разом з дівчиною були на дачі, вийшли на вулицю і прилетів безпілотник, який скинув бомбу. Від вибуху мої ноги висіли на кістці, а дівчина через декілька годин померла», - розповідає Максим.

Цілу ніч чоловік лежав з відірваними ногами, трохи навіть повзав і зміг подзвонити у швидку. На ранок Максима знайшли військові, поставили турнікети та відвезли до блокпоста, бо через сильний обстріл швидка не могла приїхати ближче. Одразу зробили операцію у Миколаєві, а ввечері евакуаційним потягом чоловіка привезли до Львова у госпіталь.

У лікарні Максим був півтора роки, а згодом поселився в інклюзивний будинок у модульному містечку.

Євгенія, 29 років, селище Новолуганське Донецької області

Євгенія з сім’єю жили у Новолуганському, а згодом, через загострення бойових дій, переїхали у Зайцеве. До повномасштабного вторгнення жінка займалась рукоділлям – виготовляла світильники ручної роботи зі спеціального м’якого матеріалу, який деформується від теплого повітря. Наприклад, для дівчаток – лялька, де з цього матеріалу робилась сукня і додатково прикрашалось, а для хлопців – світильник у вигляді м’яча. Крім цього Євгенія робила ще квіткові композиції.

Літо 2022 року. Євгенія з сім’єю евакуйовуються до Бахмута.

«Доїхали до блокпоста, а на блокпосту підірвалися. Чоловік з’їхав на узбіччя, щоб дати дорогу танку. Після цього побачили світло, а далі стався вибух», - розповідає Євгенія.

У тому місці вже було видно позиції росіян. Чи вони цілили в танк, чи авто наїхало на вибуховий пристрій, жінка не знає. Отямилися вже у лікарні. Їхнє авто відкинуло на заміновану територію. Три години до цього місця не ризикували дістатися сапери. Старша донька загинула, у чоловіка були переломи ніг, Євгенії ампутували руку до кисті, а в молодшого сина після операції на лікті лівої руки зарубцювався нерв. З лікарень усіх разом привезли до Дніпра, а потім до Львова.  

Згодом Євгенія з сім’єю поселились у модульному містечку.

«Ми щиро дякуємо всім, хто допоміг реалізувати фотопроєкт. Особлива подяка талановитій фотографині Черниш Ользі, яка через об’єктив камери змогла передати силу і красу кожної людини. Також висловлюємо вдячність Львівському професійному коледжі моделювання і ресторанної справи, зокрема їх майстрам макіяжу та зачісок за професіоналізм і створення образів, що підкреслили природну красу наших героїв. Окрема подяка Eleos-Lviv, які забезпечили перевезення учасників до місця проведення фотосесії, що стало важливим елементом комфортного процесу зйомки. Дякуємо всім, хто був залучений до створення цього проєкту – ваша підтримка та спільна праця допомогли втілити ідею в життя», - підсумували у Центрі соціальної підтримки.