Відновлювали документи і шукали родичів: як працівники центру «Джерело» допомагають переселенцям у лікарнях

Без документів, але не одні

До Львова пана Юрія із Бахмута евакуювали у січні минулого року. Зі собою мав лише паспорт та ідентифікаційний номер, все решта залишилось у квартирі або згоріло.

Сильне поранення чоловік отримав 6 січня. У цей день вдома він залишив котів та собак, а сам пішов у крамницю по воду. Через пів години їх усіх до більш безпечного місця мали евакуювати волонтери. Проте у крамниці, куди якраз зайшов, один за одним почались вибухи. Двоє знайомих, один з яких прийшов з п’ятирічною дитиною, загинули, дівчинка, на диво, вижила. Зрозумівши, що отримав сильні поранення ніг, чоловік все ж підвів дитину до прилавку продавчині і попросив її заховати. Далі – усе як в тумані.

Прокинувся Юрій уже в лікарні у Дніпрі. Перше, що згадав, то це про своїх чотирилапих, які замкнені вдома. Довелось просити допомогу у медсестри. Та зателефонувала волонтерам і їх врятували. Усе, що відомо Юрію, що його котів і собак вивезли на Київщину.

У Дніпрі чоловіку зробили операцію, зафіксували ногу та евакуаційним потягом перевезли до Львова у лікарню святого Пантелеймона Першого ТМО. Після кількох операцій стан стабілізувався і чоловік почувається набагато краще. Поки він амбулаторно проходить реабілітацію у лікарні Першого медоб'єднання, і щоразу, коли приходить сюди, Юрій полюбляє грати на фортепіано: помалу згадує старі мелодії та відтворює їх. Каже, що це його розрада і своєрідна терапія.

Допомогти відновити майже усі виплати, рахунки та деякі документи змогла в лікарні фахівчиня із соціальної роботи центру «Джерело» Христина Бучак.

«Із паном Юрієм ми познайомились одразу на наступний день після його  евакуації до Львова. Зі собою він не мав практично нічого. Спочатку допомогла йому з одягом та взуттям, далі - оформити всі соціальні виплати, допомогу з ООН, інвалідність, пенсію, банківську картку тощо», – розповідає Христина Бучак.

Юрій зі сльозами на очах каже, що у Бахмуті в нього нічого не залишилось. Лише спогади, тому йому вкрай важливе спілкування та порятунок інших.

Допомогли фахівці з соціальної роботи центру «Джерело» із відновленням документів Сергію, який також із Бахмута, та Павлу з-під Слов’янська.

Важке поранення від мінно-вибухового удару Сергій отримав у січні. Розповідає, що «прилетіло» якраз тоді, коли вийшов з підвалу покурити. Чоловіка спочатку привезли у лікарню Костянтинівки, далі - до Дніпра, а згодом - уже до Львова.

«Допомога мені була дуже потрібна, бо зі собою мав лише паспорт. Працівники «Джерела» допомогли зробити пенсійне посвідчення, оформити різні соціальні виплати, інвалідність, банківську картку. Якби не вони, нічого б не мав. До мене щоразу приходили, цікавились і допомагали. Такі люди вкрай необхідні», – розповідає чоловік.

Єдиним невирішеним питанням для Сергія залишається житло. Ще певний час чоловік побуде у лікарні, адже рана на нозі не загоїлась, а далі вирішуватимуть із поселенням. Спробує допомогти у цьому також центр «Джерело».

А ось 40-річного Павла зі сходу України до Львова евакуювали на початку серпня минулого року. Перед тим вже встиг побувати в лікарнях Слов’янська, Краматорська, Дніпра. Загалом чоловіку зробили близько 30 операцій.

«У дворі, куди вийшов полити городину, нас було троє. Двоє загинуло, я один вижив. Міна вибухнула десь за метр від мене, – із сумом розповідає Павло. – Хто витяг мене звідти – не знаю, бо півроку взагалі був без свідомості, тому нічого не пам’ятаю. Лише знаю, що вся ліва сторона тіла була в уламках і шматках асфальту».

Чоловік, який до трагедії важив 90 кілограмів, помітно схуднув. У період лікування йому відмовили нирки, тому певний час був на діалізі. Коли зашили стому, то розірвався кишківник. Перші півроку з чоловіком були його батьки, а коли сину стало трохи легше, повернулись додому та живуть у вцілілому будинку. Чоловік туди повертатись не хоче. Після виписки планує жити у модульному містечку та влаштуватись на роботу.

Допомогти оформити статус ВПО та виплати Павлу також допомогли фахівці з соціальної роботи міського центру «Джерело». Зокрема, Христина Бучак, яка навідується до чоловіка мало не щодня.

«Допомагали Павлу в усьому – від документів до речей першої потреби. Ще раніше волонтери в лікарні подарували йому крісло колісне, щоб міг пересуватись, але він віддав його людям, що потребують. Зараз це рідкість, бо скоро йому самому воно може знадобитись», – каже фахівчиня «Джерела».

Христина Бучак розповідає, що зараз Павлу допомагає пройти процедуру у МСЕК, аби у висновку виправили «загальне захворювання» на «захворювання внаслідок мінно-вибухової травми». Для цього працівниця вже звернулась до слідчого, який працював з ним після приїзду до Львова, взяла витяг зі справи і скоро подаватиме його у МСЕК.

З літа цього року перебувають у лікарні Першого ТМО і під опікою фахівців соціальної роботи центру «Джерело» Світлана і Валерій Мельничукові з Авдіївки. Подружжя потрапило під мінометний обстріл, і під час евакуації не мали зі собою жодних документів. Усе вдалось відновити на місці. Оскільки територія окупована, найважче було із паспортами. Для цього спеціально із Дніпра викликали сестру Світлани, аби вона ідентифікувала родичів.

«Нам самим було б важко це все зробити. А так Христина у всьому допомагала, ми навіть з лікарні не виходили. Все на місці», – каже жінка з Авдіївки.

Найважче тоді, коли людина без пам’яті

Фахівчинею із соціальної роботи центру «Джерело» Христина Бучак працює рівно рік. Каже, що допомагати людям у потребі хотіла давно. Навчалася на прикладній лінгвістиці і педагогіці, але жодного дня не працювала за фахом. Раніше вела гуртки для дітей у Будинку творчості, потім працювала у місцевій ОТГ паспортистом та вела військовий облік. Саме там навчилася працювати з різною документацією. Торік пішла працювати у центр «Джерело». 

«У лікарні працюю з пацієнтами, які є переселенцями. Майже всі люди, які сюди потрапляють, мають важкі травми та поранення, практично без одягу, взуття та документів. Частково самі не можуть пересуватись, перебувають у важкому психологічному стані, тому потребують допомоги», – розповідає працівниця.

Свою роботу Христина Бучак називає вкрай важливою і тішиться, що може людям допомогти: «Ми як швидка соціальна допомога: спочатку одягаємо, взуваємо, потім беремось за відновлення документів, оформлення пенсії чи допомоги як ВПО, з інвалідності».

Наразі у лікарні святого Пантелеймона Першого ТМО фахівців з соціальної роботи центру «Джерело» – троє. Працюють вони щодня. На початку повномасштабної війни, коли евакуаційні потяги привозили людей по кілька разів на тиждень, загалом працівниць було понад 15. 

Співрозмовниця каже, що кожна історія є особлива, проте найважче – бо найбільше роботи саме тоді, коли люди після контузій втрачали пам’ять і навіть не знали, як їх звати та звідки приїхали. Тоді, за словами Христини, вона їх фотографувала на телефон, сама шукала про них інформацію у соцмережах, і так відшуковувала родичів чи знайомих. Траплялись випадки, що після успішних пошуків, людей евакуаційними потягами відправляли додому.

«Тут допомога потрібна майже кожному переселенцю, що до нас потрапляє. Комусь допомагаємо із документами – складаємо заяви, самі підписуємо їх в директорів, робимо і роздруковуємо фото, їздимо в міграційну службу, відділи соціального захисту або викликаємо працівників у лікарню, щоб постраждалі звідси не виходили і не стресували. А якщо цього не потрібно, то просто з людьми говоримо, спілкуємось, співчуваємо. Це людям вкрай потрібне», – каже Христина Бучак і додає, що вдячність людей та хороша оцінка їхньої роботи лише надихають і мотивують працювати й надалі. 

Як зазначив заступник директора з розвитку лікарні святого Пантелеймона Першого ТМО Володимир Федоров, лише за 2022 рік їхня лікарня прийняла і пролікувала близько 80 тисяч вимушено переміщених українців, з яких 14 тисяч мали мінно-вибухові травми. Скільки таких пацієнтів прийняли цьогоріч – ще не відомо, але уже зрозуміло, що їх буде значно більше. Відтак, співпраця із працівниками та фахівцями соціальної сфери центру «Джерело» є вкрай важливою.

«Під час війни до нас евакуйовують чимало пацієнтів з інших регіонів, частина яких приїздить без документів, тож працівники соціальної роботи дуже допомагають у цьому плані: відновлюють, доробляють, переоформляють все необхідне. Вкрай потрібна їхня робота і допомога також на етапі протезування, коли треба мати ще додатковий пакет документів. Тож фахівці і тут допомагають, а травмований пацієнт більш спокійний, що не доведеться витрачати на все час», – каже Володимир Федоров.

За словами медика, керівництво Першого ТМО всіляко допомагає та сприяє фахівцям соціальної роботи, які працюють із пораненими переселенцями, аби допомога була швидшою: підписують необхідні документи, довідки тощо.

«У нас з фахівцями центру «Джерело» все налагоджено. З ними працюємо в тандемі, тому що для нас головне – допомогти людині», – зазначив Володимир Федоров і додав, що хотів би, щоб фахівців соціальної роботи у лікарнях стало більше.