Символ підтримки полонених і зниклих безвісти: у Львові підняли Прапор Надії

Державний прапор України та Прапор Надії підняли Матвій — син військового Романа, який зник безвісти торік, Максим — син військовополоненого, бійця 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України Андрія та прикордонниця, яка була у російському полоні — Еліна Мединіна.

13-річний Матвій, син військового Романа, який зник безвісти 16 жовтня 2025 року. Уже десять місяців родина шукає будь-яку звістку про батька та бореться за його повернення додому. Попри свій юний вік, Матвій є великою підтримкою для мами. З раннього дитинства хлопець має дві великі мрії — стати священником і професійним футболістом. Саме батько вперше привів його на футбольне поле, коли Матвієві було лише три роки.

Сьогодні Матвій піднімав Прапор Надії не лише за свого тата Романа, а й за кожного захисника і кожну захисницю, на яких удома чекають рідні.

Прапор Надії також підняла Еліна Мединіна, прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя та медикиня «Азовсталі», яка сама пережила російський полон.

На початку повномасштабного вторгнення вона очолювала службу охорони здоров’я Донецького прикордонного загону та виконувала завдання в оточеному Маріуполі. Згодом опинилася на території заводу «Азовсталь», де в складних умовах надавала медичну допомогу пораненим військовослужбовцям і цивільним.

21 травня 2022 року Еліна потрапила в російський полон. Сьогодні вона очолює сектор охорони здоров’я Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Прапор Надії Еліна піднімала за своїх побратимів і посестер, а також за всіх, хто досі перебуває у російському полоні або вважається зниклим безвісти.

Ще одним учасником підняття Прапора Надії став Максим, син військовополоненого, бійця 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України Андрія. Після окупації рідного міста у 2014 році родина Максима переїхала до Маріуполя. Там його батько працював на комбінаті «Азовсталь». З початком повномасштабної війни долучився до оборони Маріуполя у складі окремого загону спеціального призначення «Азов». Наприкінці травня 2022 року разом із побратимами він вийшов у полон. Під час теракту в колонії в Оленівці 29 липня отримав важкі поранення і досі перебуває в російській неволі.

Прапор Надії — біло-чорний стяг, що символізує віру та надію на повернення тих, кого чекають українські родини. Він нагадує про військових і цивільних, які перебувають у полоні або зникли безвісти, а також про випробування, через які щодня проходять їхні рідні.

Ініціативу підняття Прапора Надії започаткували в Україні у 2025 році. Її мета — вшанувати пам’ять про українських військовополонених і зниклих безвісти під час російсько-української війни та нагадувати суспільству про тих, хто досі не повернувся додому.

Ідея створення цього символу належить Сергію Волинському — Герою України, командиру 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ, учаснику оборони Маріуполя та колишньому військовополоненому.

23 серпня 2024 року він подав петицію до Президента України з проханням підтримати створення нового символу — Прапора Надії. Менш ніж за чотири дні петиція набрала необхідні 25 тисяч підписів.

Прапор Надії це — знак мовчазної пам’яті та віри у повернення полонених і зниклих безвісти.