«Я бачу єдиний вихід — реконструювати стадіон „Торпедо“ спільними зусиллями з банком», — Любомир Зубач

«Вже кілька місяців навколо стадіону «Торпедо» не вщухає ажіотаж. Міську раду відкрито звинувачують у небажанні зберегти стадіон, мовляв, посадовці свідомо блокують купівлю майна у банку «Львів». Якщо говорити мовою документів, то банк пропонує міській раді викупити старі ворота, напівзруйновані сходи та рештки павільйону за 7,5 мільйона гривень.

Ми провели консультації з фінансистами, топ-менеджерами банківської сфери, ріелторами та нотаріусами. Мета насправді проста — перенести це питання в публічну площину, адже йдеться про майно й гроші львів'ян.

У цій справі варто зрозуміти одну важливу річ: є споруди стадіону, з якими роками відбувалися різні маніпуляції, на які оформлялись право власності та які врешті опинились у банку як застава через невиплачений кредит, а є земля під стадіоном (2,6 га фактично у центрі міста), яка є у комунальній власності, тобто належить місту — і ніхто цього наразі змінити не може. Так-от, ці поняття часто підміняють. Очевидно, це робиться для того, щоб набити ціну спорудам, що вже розвалюються, і які без землі де-факто не мають цінності.

До 2000 року стадіон був у державній власності львівського заводу «Автонавантажувач», що збанкрутував. Споруди стадіону купив приватний підприємець Владислав Перкін, який облаштував на вул. Золотій, 40а радіоринок, не зважаючи на протести мешканців. Врешті, під тиском громади, 20 жовтня 2005 року міська рада голосує про надання Перкіну іншої ділянки під радіоринок на перехресті вул. Б. Хмельницького — вул. Кукурудзяної. Ухвала за підписом в. о. міського голови Сірика була, на жаль, виписана так, що у документі не було ні слова про обмін. Фактично, місто виділило Перкіну ще одну ділянку під ринок. Хоча усно йшлося власне про обмін. Пізніше місто судилось з підприємцем, адже стадіон є елементом соціальної інфраструктури і мав би від державного підприємства відійти у комунальну власність.

Варто сказати, що після ухвали 2005 року ринок одразу не переїжджає. З одного боку, залишаються незадоволені сусідством ринку мешканці Золотої, з іншого є близько 300 підприємців ринку, яких не можна було викинути просто на вулицю. Після місяців конфліктів — 2007 року на сесії ЛМР голосують за ухвалу, якою і приймають кінцеве рішення про виділення Перкіну земельних ділянок на перехресті вул. Хмельницького — вул. Кукурудзяна. У документі наголосили: підприємець повинен у шестимісячний термін перевезти торгові павільйони.

Відомо, що балансова вартість споруд, на які Перкін мав право власності, на той момент становила трохи більше як 67 тисяч гривень, а продає він їх за майже 2 мільйони доларів ТзОВ «Досугбудінвест», засновником якого є компанія «Лейже Лімітед» із адресою в Лондоні. Хто насправді є бенефіціаром — невідомо, і, зважаючи на адресу, навіть перевірити реальне місцезнаходження засновника нелегко. Втім, у відкритих сервісах реєстраційних даних чітко зазначено прізвище уповноваженої особи ТОВ «Досугбудінвест» — Мудрий Б. М.

Таку ціну можна було заплатити тільки в одному випадку — ділянку 2,6 га за 10 хвилин ходу від Краківського ринку збирались забудувати житлом. Але міська влада, з новим вже на той час очільником Андрієм Садовим, виступила категорично проти таких намірів. Тому із забудовою стадіону не склалось. В результаті у 2011 році ці споруди стадіону потрапляють у заставу банку. У червні 2011 року реєструється ПП «Інтеграл Інвестиції», яке вже через шість місяців бере у банку «Львів» кредит на досить велику, як для фірми-початківця, суму: розмір основного зобов’язання — 5,7 мільйона гривень.

Цей же чоловік — Мудрий Б. М. — до 2019 року був керівником ТОВ «Старий замок», яке заснувало ПП «Інтеграл Інвестиції». Серед власників ПП «Інтеграл Інвестиції» станом на 21 червня 2020 року було також ТОВ «Фірма-Арлекін», кінцевим бенефіціарним власником якого є громадянин Ісландії Маргеір Петурсон. А до 2019 року кінцевими бенефіціарними власниками були також уже озвучені Зуєв Володимир і Ян Петер Дируд. Ну, і на останок — серед засновників «Фірми-Арлекін» є ТОВ «Айсбергбудінвест», засновником якого є Маргеір Петурсон. А до 2019 року власниками були також, крім Петурсона, Володимир Зуєв, Свіло Генадій і Дируд Ян Петтер. До 2019 року керівником ТОВ «Айсбергубдінвест» була Ірина Заячук. Cтаном на 2 липня 2020 рік власниками ТОВ «Айсбергбудінвест» є М. Петурсон та І. Заячук.

Чому це важливо? Бо водночас Заячук Ірина Ігорівна є акціонером банку «Львів» та керівником ТОВ «Нью Прогрес Холдинг», яке своєю чергою має одну з найбільших часток в АТ АКБ «Львів» (38,9%). А Маргеір Петурсон є кінцевим бенефіціарним власником АТ АКБ «Львів». Також він, як ми вже з’ясували, — серед власників ПП «Інтеграл Інвестиції», яке взяло і не повернуло кредит банку «Львів». Простіше кажучи, самі у себе взяли іпотеку і самі ж за неї поручились своїм же майном. І самі ж цей кредит і не повернули.

Виникає багато запитань. Кожен банкір зі стажем вам скаже: банкам із багатолітнім досвідом роботи на банківських ринках, як позиціонує себе банк «Львів», вигідніше, аби їм повертали кредити, а не відбирати у боржників заставлені об"єкти. У нашому випадку банк «Львів», виглядає на те, свідомо взяв під заставу проблемний об"єкт. Припускаю, що в такий спосіб намагалися остаточно «закріпити» за собою майно стадіону. Адже відомо, що практично нереально — навіть через суд — відібрати стягнуте банком майно як заставу під іпотеку.

Тож банк «Львів» стає повноцінним законним власником заставленого майна стадіону «Торпедо». Все би нічого, але державний реєстратор не відразу зареєстрував за банком «Львів» право власності на нежитлові приміщення стадіону загальною площею 140,8 кв. м, нібито через технічні підстави. Згідно із Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року № 813/26/16, спочатку реєстратор відмовив у реєстрації права власності. Далі був суд, в якому банк намагався і таки оскаржив відмову реєстратора. Тож майно зареєстрували вже після рішення суду.

Виникає цілком логічне запитання, якщо все гаразд із договором іпотеки і банк отримав майно у свою власність цілком законно, то чому треба було це робити через суд. Можливо, саме через це банк не продає майно на аукціоні, де мають бути ідеально чисті документи?

Що ж маємо на цей момент — землю, цілком і повністю комунальну, тобто міську, і 140 квадратних метрів напіврозвалених споруд, на яких є право власності в банку. Банк «Львів» періодично шле листи Львівській міській раді з пропозицією місту купити це майно за 7,5 млн гривень, при цьому наголошує - споруди коштують 8,5 мільйона, але банк готовий зробити знижку на мільйон.

Ця вся нерухомість у 2000 році, коли її отримав Перкін, була оцінена у 40 тисяч гривень. Не такі вже стрімкі темпи, щоб у 2020-му просити за ці ж споруди мільйони.

Ріелтори наголошують, що велика земельна ділянка під об'єктом дійсно підвищує ціну на споруди. Я розумію, що формально будь-який оцінювач має враховувати наявність дорогої землі. І цілком зрозуміло, чому було зареєстровано право власності не лише на споруди, а й на футбольне поле. Бо в такому разі міська рада не може в інший спосіб розпорядитися цією земельною ділянкою, адже вона вважається обтяженою майном. Але якщо відкинути формальні речі та подивитися на цю справу об'єктивно, то є неправильним і несправедливим, щоб місто платило великі кошти за міську ж землю!

Сьогодні реальним покупцем стадіону «Торпедо» є лише міська рада. Бо ж 2,6 га землі та споруди стадіону мають різних власників. І це невигідно жодному іншому інвестору. В іншому випадку банк, очевидно, би вже скористався системою ProZorro, яка б дозволила визначити об'єктивну ціну на стадіон і його продати.

Утримання такого об'єкта, як стадіон, потребує великих капіталовкладень. Тому цілком очевидний варіант: щойно міська рада придбає занедбані приміщення, ворота і хвіртки — з’явиться якийсь умовний інвестор-благодійник і «попросить» передати йому стадіон за 1 гривню. Тобто спочатку лобіюється викуп у банку міськими коштами за шаленою ціною, а потім скажуть подарувати цей же об'єкт потрібному інвестору?

Тому якщо ми говоримо про збереження цього спортивного об'єкта для міста, на сьогодні бачу єдиний вихід — реконструювати стадіон спільними зусиллями з банком. Тобто, не переплачуючи із міського бюджету і дбаючи про інтереси громади — реалізувати приватно-публічний проект і грошима громади розрахуватися не за чужі борги, а вкласти їх власне у реконструкцію стадіону.

Місто вже розробило передпроектні пропозиції для реконструкції стадіону і публічно закликає банк долучитися до його реалізації. Вважаю, для банку — це добрий репутаційний вихід із ситуації, що склалася", — розповів Любомир Зубач.

проект візуалізації розробило управління архітектури та урбаністики ЛМР