«Людям з інвалідністю не можна опускати руки» — паралімпієць, який евакуювався з Харкова до Львова

Історію Романа Бондаренка розповідають у Міському центрі підтримки внутрішньо переміщених осіб. Чоловік приїхав до Львова в середині березня 2022 року.

«Початок повномасштабного вторгнення застав мене не у Харкові. Ми були на зборах, бо ми постійно на зборах, тоді були в місті Кам'янське, це Дніпропетровська область. Звідти ми їхали на машині, караваном з 5 машин: батьки, діти з інвалідністю – всі в машинах і десь тиждень ми добирались до Львова», — пригадує спортсмен.

Зі Львова тренер відправив Романа та свою сім'ю до Польщі. Там вони пробули пів року. Тим часом сам тренер волонтерив у Львові та допомагав іншим спортсменам.

Плавець Роман Бондаренко розпочав свій професійний шлях у 2012 році. Тоді, у Криму на параолімпійській базі в Євпаторії, він познайомився із своїм тренером і відтоді вони працюють разом. Роман брав участь у Паралімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро та в Токіо. Зараз він готується до двох змагань: Чемпіонату Європи та Паралімпійських ігор у Парижі.

«Тренуватися ми їдемо або в Кам'янське, або за кордон — туди де будуть змагання. Країну для тренування і змагання підбирають так, щоб ми змогли адаптуватися. Ми встаємо о 5 ранку, о 6 в нас починається перше тренування. Потім ми відпочиваємо, о 14:30 — друге тренування, а третє — це в тренажерному залі і так чотири рази на тиждень. В середу та суботу по два тренування, а неділя вихідний», — каже паралімпієць.

У вільний час спортсмен займається саморозвитком, відпочиває, переглядає фільми, а також виходить на прогулянку разом із тренером, адже йому довіряє найбільше.

Заслужений тренер України Антон Громов також з Харкова. Йому 43 роки. 15 років тому він почав працювати з дітьми з інвалідністю. Зараз це вже дорослі спортсмени, які входять у склад паралімпійської збірної.

«В роботі зі спортсменами, які мають інвалідність, є свої особливості. У кожного спортсмена свій діагноз, ступінь ураження. Під час тренувального процесу треба враховувати ці тонкощі: час тренування, корегувати навантаження на різні групи м’язів. Я коли почав з ними займатись, коли побачив як вони прагнуть до перемоги, то зрозумів — це не інвалід. Інвалід — це той, який сидить вдома і себе жаліє», — каже тренер.

Тренер переконаний, що спортсмени української збірної є унікальними, адже вони як ніхто розуміють важливість своїх дій і впевнено йдуть до мети.  

«От дивіться, я, коли зламав хребет, я теж, вчора гасав, а сьогодні лежу і очима блимаю, в мене паралізувало все, що нижче шиї. Емоційно це дуже важко і багато хто опускає руки і думає що він один з інвалідністю на всьому світі. Не можна так робити, треба пристосуватись до «нового себе». Кількість людей з інвалідінстю збільшується, але не треба забувати, що багато видів спорту є доступними для нас», — каже Роман Бондаренко.

Тренер і спортсмени паралімпійської збірної Роман Бондаренко та Мар’ян Квасниця певнять, в цей критичний період важливо не залишатися сам на сам зі своїми проблемами. Іноді для підтримки та поштовху потрібна інша людина.

«Для кожного з нас важлива підтримка і не обов’язково рідних, а лише хтось, хто скаже, що справжній невдаха, це той, хто боїться програти, але й не намагається виграти. Ми власники свого життя, тож вставай і сяй!», — підсумовує тренер Антон Громов.