Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.

Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці. Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.

Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською».

Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.