«Кому залежало на тому, щоб так затерти почуття людської гідності?» Про підпільний продаж алкоголю в умовах сухого закону і діалог двох світів...

«...в кожному випадку такого здирництва... повідомляти, куди слід» Збивати на тротуарі з ніг російських офіцерів, навіть нехотячи, було небажано. Як виявилося, під час окупації цей проступок могли покарати арештом.

«...багато людей сходяться до його саду з сокирами й пилами» Крім уже звичних повідомлень про варварське добування дров, львівські газети приділяли увагу і фінансовим питанням. Чим займалися банки і звідки маґістрат збирався взяти кошти – про це в сьогоднішньому випуску.

Російські поліцейські працюватимуть у Львові? Часописи розповідали про очікувану появу в місті російської поліції та необхідність приведення коминів львівських будинків у належному стані – адже в іншому випадку Львів опинився би під загрозою масових пожеж.

Будні окупації: вандали і самозванці Похолодання і брак палива стали причиною варварського нищення львівських садів і парків. Не оминали увагою й покинуті павільйони у парках, які також розтягували на дрова...

«Видно у всьому цьому махінації нечесних людей, які мають інтерес в утриманні тривожних настроїв...» Про спроби заощадити на вуличному освітленні та припинити розповсюдження фальшивих чуток...

«На порядку денному тиснява, копання і різні лайливі слова на адресу управління» Найбільш болючим питанням для львівської влади була потреба нагодувати найбільш незахищене населення міста, а наступним – як правильно організувати цей процес.  

«...поштові уряди зовсім не функціонують, а населення провінції позбавлене будь-яких відомостей» Інформаційний голод у Галичині давався взнаки. Нотатки різних газет ставали все більше подібними одна на одну, обов’язковими стали реверанси в бік Росії та окупаційної адміністрації, а відомості з-за кордону виявлялися уривчастими і неперевіреними. Саме тому львівська преса передчасно поховала письменника Анатоля Франса, який, попри 70-річний вік, нібито пішов до війська добровольцем.

«Львівські банки, принаймні деякі з них, не припинили свою роботу...» Негаразди окупаційного часу не ставали на заваді ні подвижницькій роботі банківських працівників, ні старанній службі громадянської сторожі. А плани розширення меж Львова залишались актуальними і під час окупації, хоча їх реалізують лише на початку 30-х. 

«... першорядний кінематографічний театр... дає щодня програму довжиною 4000 метрів» Хліба і видовищ! Попри скрутні часи, кінотеатри закликали відвідувачів, обіцяючи їм небачену програму. Тим часом на вулицях Львова з’явилася російська кінна жандармерія, а серед сонму гостей міста були і депутати Державної думи.