29 квітня 1341 р.

“Надзвичайна відданість апостольській столиці, що її проявив найдорожчий син во Христі славний король Польщі Казимир, заслуговує того, щоб і ми були прихильні і ласкаві до нього і до всього, що стосується спасіння його душі. З поданого до нас прохання цього короля ми недавно довідалися, що, коли схизматицький народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняні цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином, і прагнучи помститися за кривду, заподіяну християнській вірі, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди... Староста цього народу звернувся до татарського хана Узбека, що йому, як стало відомо, цей народ давав данину, і добився, щоб той послав дуже велике татарське військо для завоювання і знищення Польського королівства. Зважаючи на те, що він не отримав би від навколишніх католицьких монархів необхідної допомоги, якщо б навіть просив її, враховуючи наслідки цього і знаючи про готовність старости і згаданого народу виконати його доручення, король уклав договір з цим старостою і народом, які засвідчили йому послуги і підданство. За цим договором король під присягою обіцяв, що збереже за старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він цим самим згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір’я в Бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив від присяги короля дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту...”