3 липня 1653 р.

“...Коли нині наші львівські міщани грецької чи руської релігії через певних наших радників просили від нас звичайно з тою думкою і наміром, щоб вони були вільними та звільненими від всякої сили та насилля, але не від права. Прихиляючись з нашої королівської ласки до їхнього прохання як справедливого (піклуючись про громадянський мир та безпеку), ми вважали прийняти і взяти під наше королівське заступництво та захист, як і приймаємо та беремо даною нашою грамотою їх, тоді їхнє майно, права та їхні всі привілеї, надані ласкаво їм нашими попередниками та нами схвалені, потім і братство того грецького обряду, що існує при їхньому храмі в місті Львові, між мурами того міста, заснованого під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, а також монастир святого Онуфрія з шпиталем, що лежить на Краківському передмісті, з їхніми священними маєтками і загалом зі всіма правами та іншими речами, що їх стосуються і торкаються, здавна відносяться; беручи за приклад найясніших наших попередників, а особливо найяснішого, блаженної пам’яті Владислава IV, нашого найдорожчого брата і попередника. Так, щоб під тим нашим заступництвом і захистом існували як вони, так і їхні маєтки та всі згадані права, згадане братство, хай залишать їх вільними та звільненими від будь-якого насилля та домагання...”.