«Найстрашніше вже було. То чого боятися бізнесу?»: історія ветерана, який відновлює сімейну стоматологічну справу у Львові
Ярослав Мельничук — ветеран війни, лікар-стоматолог, хірург, імплантолог і підприємець. До початку повномасштабного вторгнення він працював у стоматології, мав власну практику та досвід у медичному бізнесі. Каже, що його шлях у професію був майже визначений родиною: у сім’ї багато лікарів, а батько також працював стоматологом.
«Я, напевно, ще до народження знав, що буду стоматологом. У мене вся родина лікарів. Руки, дякувати Богу, на місці, голова працює, батько на початках знання передав. Чим погана ідея?» — розповідає Ярослав.
Ярослав розповідає, що допомагав ветеранам як стоматолог: приймав військових, часто безкоштовно, особливо коли йшлося про хірургію чи терапевтичне лікування. Тоді це не афішували, бо, як він каже, «добро має робитися тихо». Однак зараз вважає, що про такі приклади варто говорити, аби заохочувати інших долучатися.
Рішення піти до війська
У перші дні повномасштабного вторгнення Ярослав добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Каже, що на його рішення вплинуло виховання: родина була патріотичною, бабуся пройшла через концтабори, рідні мали зв’язок із визвольною боротьбою.
«Мене виховували в патріотичному середовищі. Бабуся була дуже сильною, вольовою жінкою. Вона все свідоме життя провела в таборах. Її рідний брат Полюга Любомир (покійний вже) був охоронцем генерала Шухевича. У такій родині по-іншому, мабуть, і не могло бути», — розповідає Ярослав.
Він згадує, що у 2014 році не пішов воювати через прохання рідних, але це рішення весь час залишалося з ним.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, стримуючих факторів у мене вже не було. Не був одружений, дітей не мав. Тишком-нишком пішов і записався у Збройні Сили», — згадує ветеран.
Спершу хотів потрапити до однієї з бойових частин, однак зрештою через рекрутера потрапив до територіальної оборони — у 125-ту бригаду.
Про своє рішення мобілізуватися Ярослав довгий час не розповідав батькам. Лише напередодні відправлення в зону бойових дій він зізнався, що вже у війську. За його словами, батько здогадувався, що щось відбувається, адже син часто зникав і не пояснював деталей. 
Служба у 125-й бригаді
У 2022–2023 роках Ярослав Мельничук служив начальником медичної служби 218-го окремого батальйону 125-ї бригади. Працював на Харківщині, Сумщині та у Бахмуті.
Каже, що в медичній службі тоді потрібно було дуже швидко перебудовувати процеси. Усі розуміли: часу мало, навчатися треба негайно, бо попереду — схід.
«Ми хотіли все і зразу. Хотіли вчитися, хотіли вміти, потребували негайних змін. Ми не знали, коли нас відправлять на схід, але всі розуміли, що це станеться», — розповідає Ярослав.
Оскільки офіцерське звання мав саме він, його призначили начальником медичної служби. Найважчим у війську Ярослав називає втрати та постійний вибір між складними рішеннями. Він відповідав за евакуацію, медичне забезпечення, транспорт, людей, тож мав постійно приймати рішення, від яких залежали життя: відправити екіпаж на евакуацію чи чекати дорозвідки; дати бійцю ще кілька днів на відновлення чи повертати його, бо на позиціях немає ким замінити інших і т.д.
«Усе це — щоденна моральна напруга. Втрачати людей — це завжди найважче. Коли ти на командирській посаді, на тебе летить усе. І потім, уже після повернення, починаєш аналізувати: чи правильно зробив, чи можна було інакше. Це мучить», — каже Ярослав. 
Повернення до цивільного життя та у сімейний бізнес
На початку 2024 року Ярослава звільнили зі служби через стан здоров’я батьків. Повернення, за його словами, було складним. Перші тижні здається, що все нормально, але згодом приходить загострене відчуття справедливості, напруга, складність у спілкуванні з цивільним світом.
Йому допомогли рідні, наречена, спорт і робота: «Мене дуже витягнула підтримка моїх рідних: батько, мама, наречена. Вона в мене взагалі свята, зважаючи на те, що пережила і витерпіла всі мої стани, всі ті приступи», — каже Ярослав.
Чоловік наголошує, що після фронту важливо не зупинятися: «Постійно має бути рух. Рух кудись, рух для чогось. Заробляти, розвиватися, допомагати ветеранам, працювати, бути корисним».
Саме так він прийшов до рішення взятися за сімейну справу.
Стоматологічний кабінет у Львові, на вул. Максимовича, 3, раніше належав батькові Ярослава. Після початку повномасштабної війни Ярослав пішов на фронт, а за два роки кабінет втратив частину пацієнтів і потребував серйозного оновлення.
Батько через стан здоров’я вже не міг працювати в тому темпі, якого потребує сучасна стоматологія. Тому після демобілізації Ярослав переоформив справу на себе і фактично перезапустив кабінет.
Він оновив документи, зробив ремонт, закупив обладнання, змінив підходи до роботи, впровадив нові протоколи і зареєстрував торгову марку.
Програма «Відвага до бізнесу» і грант на розвиток власної справи
Про програму «Відвага до бізнесу: грантова підтримка для ветеранів та членів їхніх сімей», яка діє у Львові, Ярослав дізнався від знайомих. Спершу навіть двічі відмовлявся від участі, бо бракувало часу. Зрештою, вирішив спробувати.
Каже, що не дуже вірив у перемогу, бо на той момент ще не мав відкритого ФОПа — лише план, бачення і розуміння, як хоче розвивати кабінет. Але навчальна частина програми дала йому багато практичних знань.
«Простими словами пояснювали складні речі: як справлятися з бізнесом, що робити, як не наробити помилок, як себе позиціонувати. Це було цікаво і дуже багато мені дало», — розповідає Ярослав.
Окрім навчання, у межах програми він отримав 260 тисяч гривень грантової підтримки. За них купив стоматологічне обладнання — зокрема діагностичний мікроскоп.
Для Ярослава це обладнання — не просто нова техніка, а можливість суттєво підвищити якість лікування. Мікроскоп дозволяє бачити те, що неможливо побачити неозброєним оком: канали, дрібні анатомічні особливості, складні ділянки під час лікування. Це відкриває більше можливостей для точної діагностики та якісної стоматологічної роботи.
«Воно не тільки збільшило кількість послуг, а й підняло якість виконання робіт», — каже лікар.
Він додає, що стоматологія дуже швидко розвивається. І якщо лікар хоче залишатися конкурентним, мусить постійно вкладатися в обладнання, навчання і розвиток.
Сьогодні Ярослав Мельничук працює лікарем-стоматологом-хірургом у відділенні нейрохірургії Дрогобицької міської лікарні №1. Паралельно розвиває стоматологічний кабінет у Львові.
Окрема важлива частина його роботи — допомога ветеранам. Ярослав хоче розвивати справу так, щоб бути корисним тим, хто повертається з війни.
Що радить іншим ветеранам
Ярослав переконаний: ветеранам варто користуватися можливостями, які дають місто, донори та партнерські організації. Особливо якщо йдеться не лише про гроші, а й про навчання, як почати власну справу.
Він каже, що багато хто боїться: «не зможу», «не вмію», «це не для мене». Але бізнес може починатися з малого — з ремесла, професії, навичок чи ідеї.
«Я Славко зі Львова, який вміє зробити зуба, і мені вдалося. Від вас не вимагають неможливого. Якщо мудро використати ці фінанси, це може бути добрим стартом для мікробізнесу», — каже ветеран.
А головна його порада — не боятися починати: «Найстрашніше ти вже у своєму житті пройшов. Якщо пройшов війну, то чого боятися бізнесу?».
Нагадаємо, у Львівській міській раді на постійній основі діє програма ваучерної підтримки для започаткування чи розвитку власної справи ветеранів чи їх рідних «Відвага до бізнесу».
Станом на квітень 2026 року:
- 251 учасник успішно завершив навчання в попередніх групах;
- відбулось 472 години тренінгів, 392 консультації з менторами;
- 91 учасник отримав грантову підтримку від Львівської міської ради на реалізацію власних бізнес-ідей у 2025 році.
Умови участі у програмі та усі необхідні деталі — за посиланням.
Раніше ми розповідали про бізнеси ветеранів та їх дружин, які підтримало місто: салон краси дружини ветерана Людмили Беднарської, реабілітаційний кабінет ветерана Олега Зайця, «Сад мрії» ветерана Андрія Дробіта, волонтерський автосервіс ветерана Станіслава Лісового, екоферму ветерана Романа Качалаби, творчу майстерню «Дивна птаха» дружини ветерана Марини Тітаренко, фотостудію «Спалах» ветерана Романа Парамущака, мобільну доставку від ветерана Юрія Опалінського, компанію «Огорожа ПЛЮС» ветерана Василя Гука та Центр розвитку дитини та підтримки сім’ї «Ключі» від дружини захисника Уляни Кінаш, бренд Familin дружини воїна Катерини Борісової та кав’ярню «Кава на двох» дружини загиблого воїна Вікторії Трибушної, зоомагазин «Шалені мопси» та перші «мопсомати» ветерана Назара Олексюка, а також видавництво «Мрієлов» ветерана Андрія Каспшишака, управління багатоквартирними будинками дружини ветерана Олени Степанової, стоматологічний кабінет дружини ветерана Оксани Гац, студію електроепіляції дружини загиблого захисника Ольги Хмілевської, магазин домашніх напівфабрикатів «У Ксені» ветерана Андрія Рибака та онлайн-магазин дитячих вишиванок «Happy time» дружини ветерана Оксани Дякович, студію «Yaskid decoration» дружини захисника Наталії Сидоренко, косметологічний кабінет та будівельну справу подружжя Юлії та Василя Дідиків, квіткову студію Floral and Loft подружжя Мальчевських, а також крамницю одягу «Ґвер» дружини полеглого захисника Ірини Дадак.
Також у Львові працює мапа ветеранського бізнесу, де можна знайти підприємства, засновані ветеранами та їхніми рідними. Її створили з метою підтримки та промоції ветеранського бізнесу. Ветеранів-підприємців та їх рідних запрошують заповнювати форму за посиланням, щоб ваш бізнес також розмістили на мапі.