Примхлива фортуна

Але львів’яни не з тих, хто занепадає духом. Поступово Львів у нових умовах знову повертає собі купецьку славу. До турецької експансії наші купці через генуезькі та венеційські колонії над Чорним і Азовським морем забезпечували всю Європу червоною, чорною ікрою та рідкісною лососевою рибою. Втративши ці джерела прибутку львів’яни самотужки почали у власних річках і ставках вирощувати рибу, яка стає одним з основних предметів львівського експорту до Європи. Риба – свіжа, солена, сушена стала маркою Львова. Іноземні купці відзначали: «Львівських щупаків їдять і у Відні, хоч там протікає під сімома мостами багатий на рибу Дунай… Львівські щупаки варті великої похвали, їх можна порівняти з тими,  які колись ловили між двома мостами у Тибрі і дуже цінили їх римляни».

Другим важливим предметом львівського експорту був віск. Міська влада бере під пильний контроль якість цього продукту і присвоює йому торговельну марку з гербом міста – левиком. Наскільки якість  воску була важливою для Львова свідчить те, що за його фальшування засуджували до смерті. Львівський віск знали в усій Європі, він доходив навіть до Англії та Іспанії. Ліси навколо Львова були надзвичайно багаті на пушину. Дуже цінувалися в Європі і особливо на Сході цінні хутра вовка, рисі, шкіри лосів і особливим попитом користувалися соболі. Львівський купець Ярош Ведельський лише за один 1588 рік вивіз на експорт 30 тисяч (!) львівських соболиних шкірок, а майстер Дмитро – три тисячі шапок власного виробництва.