“...Про нас і наше королівство добре говорять ті, що заслужили нагороди і почесті, про те, що багато хто з них був прийнятий до найдостойнішого шляхетського стану, багато за звичаєм римської шляхти отримали від нас перстені; і їхні нащадки про все це не будуть мовчати. Один лише Львів, названий устами цілого королівства, оздобою і охороною Русі, що стільки виявив прикладів своєї охочої вірності, сталості та мужності нам і польській державі, чекає на заслужену нагороду, щоденно надаючи нашому маєстату найвигідніші послуги. Тому що в ті небезпечні воєнні часи не одна буря, що загрожувала нашому королівству, падала на три пагорбки міста Львова, що надані йому найвищим на землі намісником Христа на герб, свої збурені хвилі зламала, не один спис, запущений ворожою рукою на згубу лехітського орла, прийняв на себе гербовий лев того міста... ...Такого роду виняткові та незвичні заслуги міста Львова вимагали від нас виняткової і незвичної почесті, щоб нарешті й так його великі чесноти нашою королівською рукою коронувати. Для цього також з повноти нашої влади і за згодою всіх станів королівства, зібраних на вальному сеймі у Варшаві, те місто Львів і всіх його міщан та жителів римо-католицького, вірменського і грецького обрядів, як довго згідно з правами і звичаями того міста нам і нашим заступникам будуть зобов’язані присягою вірності, та їх нащадкам у пізнішому поколінні, всіх разом і кожного зокрема, які відзначаються чеснотами і будуть проводити пристойний спосіб життя, з правами, вільностями, прерогативами міст Кракова і Вільно, що відносяться до шляхетних прав, вільності та титулів, зрівнюємо і постановляємо, щоб вони тішилися тими самими прерогативами, якими тішаться згадані міста Краків і Вільно, і щоб ними користувалися на вічні часи...”