Львів у 1914-1915 роках

16 жовтня 1914 року

Будні окупації: вандали і самозванці Похолодання і брак палива стали причиною варварського нищення львівських садів і парків. Не оминали увагою й покинуті павільйони у парках, які також розтягували на дрова...

«Дозвіл на збір акцизу. На підставі дозволу військового Генерал-Губернатора від 11 жовтня, ґміна м. Львова отримала надалі право на збір акцизу (оплат за споживання) у дотеперішньому обсязі, у всіх акцизних управліннях на львівських і підльвівських вокзалах, складах і рафінеріях» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Поліція для Галичини. Петроградський градоначальник доручив поліцмейстерам вибрати з кожного відділення охочих і кваліфікованих “приставів” для взяття функцій “приставів” у Львові і Чернівцях, а також старших постових для виконання функцій помічників “приставів”, постових або писарів для виконання функцій вартових» («Słowo Polskie», wydanie popołudniowe, s. 4).

«Розбирання “Забавового парку”. Протягом кількох днів різні люди, які таким чином запасаються дровами, у вандальський спосіб розбирають залишені без опіки павільйони у забавовому парку поблизу Високого Замку. При цьому нищаться предмети, які знаходяться всередині павільйонів. Фортепіано, яке знаходилося в одному з павільйонів, було повністю знищено, а дерев’яні частини забрали на дрова. Крім того, там увесь день збираються хлопці, які безкоштовно розважаються на т. зв. “каруселях” і гойдалках, що навіть стало причиною кількох нещасних випадків. Також паркан, який оточує санаторій Кісєльки, розібрали мешканці передмість. Вчора до поліції надійшло прохання про охорону забавового парку, який перебуває під загрозою» («Kurjer Lwowski», wydanie poranne, s. 4).

«Чому це вас цікавить? Один з поліцейських комісарів, зустрівши на Краківській площі [тепер – пл. Ярослава Осмомисла] якогось чоловіка, який продавав перехожим раковину за 10 корон, запитав його, звідки у нього ця раковина. На це незнайомець відповів: “чому це вас цікавить, ви теж купуєте крадені речі”. Після того, як комісар показав посвідчення, ким він є, цей незнайомець відповів, що його жодне посвідчення не обходить. Відпроваджений на поліцію, він засвідчив, що його звуть Владислав Людвік Гнатковський, він є цирковим артистом і живе на вулиці Мулярській [тепер – вул. Єфремова], але номеру кам’яниці він не знає. Цікавого артиста поки що зачинено в поліцейських арештах аж до з’ясування, ким він є» («Wiek Nowy», s. 5).

«Фальшивий доктор. Вчора ввечері агент поліції Крамер заарештував якогось підозрілого пана у той момент, коли він виходив з ресторану Клімкевича. Він представився як д-р Францішек Бєсядовський, керівник санаторію д-ра Маєвського на вулиці Дверніцького, 3 [тепер – вул. Свєнціцького]. Після того, як його привели до інспекції поліції, він також відрекомендувався черговому комісару як д-р Бєсядовський, що викликало неабияке здивування, тому що і комісар, і агенти особисто знають д-ра Бєсядовського, а приведений навіть не може бути його двійником.

У зв’язку з цим фальшивого Бєсядовського протягом ночі протримали в поліцейських арештах. Сьогодні зранку, під час допиту шефом бюро безпеки п. Бужинським, він знову засвідчив, що є д-ром Бєсядовським, позашлюбним сином Івана Баращука з Теребовлі, і є лікарем венеричних хвороб. Однак не міг сказати, де проходив навчання, і в якому університеті отримав докторський ступінь.

Поки що з’ясовано, що заарештований індивід не є д-ром Бєсядовським, хоча при ньому, крім 103 рублів і золотого ланцюжка з двома годинниками “Омега”, знайдено також перепустку на прізвище д-ра Бєсядовського» («Wiek Nowy», s. 6).

«Горілка у склянках. П. Вільгельм Арнольд повідомив поліції, що сторожка будинку в кам’яниці його племінника Філіпа на вул. Лещинського, 36 [тепер – вул. братів Міхновських] в товаристві мешканця цієї кам’яниці Н. Бобика розбила шинок, забрала звідти горілку і ром, і позливала їх до склянок, які навмисне принесла з цією метою. Підозрювана стверджує, що цю горілку вона купила собі раніше. – Збитки досить значні» («Wiek Nowy», s. 6).

«Мила служниця. Марія Калитчак, сторожка будинку № 60 по вул. Кохановського [тепер – вул. Левицького], прийняла служницю невідомого прізвища. Коли Калитчак вийшла до міста, служниця винесла з її дому все рухоме майно, залишивши в помешканні голі стіни» («Słowo Polskie», wydanie popołudniowe, s. 4).

Газета у форматі pdf