XII Міжнародний фестиваль особливого театру «Шлях»

«Мені дуже приємно, що ГО «Непротоптана стежина» вже який рік поспіль втілює  цей фестиваль особливих театрів «Шлях», і управління культури також не перший рік має партнером цю громадську організацію. Цього року управління культури виділяє 65 тис. грн. на втілення цього проекту.

Для нас дуже важливо підтримувати такі проекти, які включають в себе інклюзивний культурний продукт»,- зазначила Ірина Шимон, представник управління культури.

Вистави цього року мають різну тематику: біблійні історії, китайські та циганські стародавні легенди, українські і світові казки. Глядачу будуть представлені різні театральні стилі: розважальні, музичні, пластичні і комедійні вистави. Цьогорічний фестиваль відбудеться у двох локаціях – Обласний академічний театр Ляльок та Палац культури ім. Г. Хоткевича. Вперше на фестиваль завітає пластичний театр «Impulsas» з Литви та «Zwierciadlo» з Польщі, а також театри з Червонограду, Полтави та Луцька. Прийти на фестиваль може кожен, вхід у всі дні фестивалю є вільний, натомість на майстер-класи потрібно записатись заздалегідь.

Фестиваль «Шлях» був започаткований у 2001 році і є частиною міжнародної співдружності мистецьких заходів для людей з особливими потребами. Подібні фестивалі  відбуваються у Польщі, Білорусі, Росії, а театральні колективи, де акторами є неповносправні особи, вже давно активно працюють у Німеччині, Литві, Латвії і вище перелічених країнах.

Цього року фестиваль проходить за підтримки управління культури Львівської міської ради, Департаменту з питань культури, національностей та релігії ЛОДА, Фонду св. Володимира та програми національних обмінів, що фінансується Європейським Союзом та Національним фондом підтримки демократії.

Запрошують доєднуватись до події:

ФБ https://www.facebook.com/profile.php?id=408553446146206&fref=ts

В рамках фестивалю також проходить фотоконкурс та однойменна виставка «Театр в об’єктиві», які були засновані організацією «Непротоптана стежина» у 2009 році у Львові. У 2010 році конкурс вже став міжнародним і стартував у Любліні, а згодом і у Бресті. Усіх зацікавлених фотографів просять зголошуватись та реєструватись у координатора події – Машталєра Ігора teatrvobjektyvi@gmail.com .

Про середовище та інклюзію в мистецтві та Україні

Трагічний випадок на перфоменсі однієї лондонської трупи сучасного танцю став поштовхом до створення «Candoco». Після падіння Селести Дандекер під час виступу лікарі поставили діагноз – перелом у шийному відділі хребта, що означало майже повний параліч тіла. Двадцять років опісля вона разом із Адамом Бенджаміном заснувала трупу сучасного інклюзивного танцю, що розшифровується, як «сan do», тобто «можу зробити». На даний момент їхнє портфоліо налічує більше тридцяти постановок, їхні танці бачили більш ніж у шістдесяти країнах світу. Також вони проводять танцювальні тренінги для особливих людей. «Candoco» – живий приклад інклюзії в найглибшому її прояві, й такий досвід потрібно переймати.

Інклюзивність в Україні не на такому високому рівні, проте вона є. У Львові Мистецько-Терапевтичний центр «Непротоптана стежина» багато років поспіль організовує Міжнародний фестиваль особливих театрів «Шлях». На цей фестиваль з’їжджаються актори із різних міст України, а також із Польщі, Литви, Білорусі та гості з інших країн. Організатори запевняють, що особливий театр – це своєрідне одужання і для учасників, і для глядачів.

Також уже 16 років у Києві діє інтеграційна театральна студія «Паростки» - постійний партнер «Непротоптаної стежини». Мета театру - зміна сприйняття аудиторії. Тобто аби глядачі насамперед помічали чудовий голос чи переконливу гру актора, а не поставлений йому діагноз. Керівник організації, Віталій Любота, переконаний, що залучення до театрального мистецтва також має сильну реабілітаційну дію. Учасник постановки думає, що він просто грає в театрі, а насправді, за допомогою комплексної реабілітації, відбувається стабілізація як і фізичного, так і психічного станів.

Робота в інклюзивних театрах дуже кропітка, й не тільки для акторів, а й для режисера. Йому потрібно вкладати максимум зусиль й турботи у кожен етап: від розподілу ролей до кінцевого перфоменсу. Проте нелегка праця згодом перетворюється у щось прекрасне: як мінімум – катарсис від побаченого, як максимум – розуміння проблеми й бажання допомогти.